Слово by Lilia - Illustrated by Лілія - Ourboox.com
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Слово

by

Artwork: Лілія

  • Joined Jul 2020
  • Published Books 1

Ця давньоукраїнська героїчна поема ХІІ ст., вершинне явище національної епічної традиції й самого орнаментального стилю письменства Київської Русі,

Вже багато років дослідники цієї видатної пам’ятки намагаються розгадати його таємниці. Одна з них – це авторство «Слова…». Міг бути літописець-монах, міг бути воїн-учасник подій, міг бути поет.

Безсумнівно, автор «Слова…» – високо освічена людина, яка володіла прекрасними знаннями всіх родовідних князів, їхніх стосунків і їхнього особистого життя – дає дуже багатий на художні засоби, в тому числі й почерпнуті з народної творчості, твір. Фразеологія «Слова…» тісно пов’язана з народною поезією. Мова поеми – українська, з Сіверським діалектичними особливостями. Щось стосується приналежності мови твору до однієї з східнослов’янських, то ще на початку XX ст.. Іван Франко писав: «Темні місця «Слова…» та і загалом вся мова мають у собі ще одну важну признаку яка вказує на українство їх автора, на його повне володіння тодішньою українською мовою».

2
Слово by Lilia - Illustrated by Лілія - Ourboox.com

Друга таємниця твору в часі його написання. Існує гіпотеза, що текст епосу датується 1185 – 1187 рр. Цілий ряд дослідників датує його 1186 рік. Єдиний відомий нам текст «Слова…» був у складі збірника, що зберігся в бібліотеці вже закритого Спасо-Ярославського монастиря.  Цей твір набув широкої відомості лише наприкінці XVIII ст., коли він потрапив до рук відомого збирача старожитностей графа А.І.Мусіна-Пушкіна. У 1800 році твір був знайдений та надрукований. На жаль, єдиний рукопис згорів у Москві 1812 року. Збереглася лише копія. Зроблена для Катерини ІІ і першодрук 1800 року, які дещо відрізняються й мають «темні» місця. Це дло підстави деяким вченим говорти про підробку давньої літературної пам’ятки. Однак детальні дослідження, що триває вже два віки, довели оригінальність твору.

4

5

Історичною основою (не темою) «Слова…» Повість розкаже про надії, пов’язані з невдалим походом весною 1185 року Новгород -Сіверського князя Ігоря Святославича, його брата Всеволода, сина Володимира та племінника Святослава Ольговича проти войовничих степових кочівників – половців.

Тема: зображення Київської Русі у другій половиі XII ст..

Ідея : заклик до єдності князів

Основна думка: тільки в єдності – сила

Жанр: Слово – це урочиста ораторська промова, ліро-епічна поема

Композиція твору

Сюжет.

Експозиція включає ліричний вступ, коротку  розповідь про Ігоря та причини. Що спонукали його до походу: не захист рідної землі, а здобуття слави[1].

Зав’язка: розповідь про виступ руських військ. Повідомлення звідки вийшли і куди пішли воїни. Природні явища, що віщують поразку руським воїнам. Реакція на них князя Ігоря.

Розвиток дій: перша та друга битва. Бій князя Всеволода.

Кульмінація: поразка руських воїнів

Розв’язка: втеча Ігоря з полону

Композиційні вставки: плач Ярославни., сон та  «Золоте слово» Святослава.

Композиційний стержень, в якому висловлена головна ідея – «золоте слово» Святослава.

[1] Ще раніше князь київський Святослав здійснив кілька переможних битв з половцями, після яких кочівники не сміли нападати на Русь. Однак в цих походах не брав участі Ігор. І він відчував себе ущемленим. Адже йому не дісталося нічого від загальної слави.

6
Слово by Lilia - Illustrated by Лілія - Ourboox.com

Дійові особи

Центральним образом «Слова…» є не Ігор і не Ярославна, а Руська земля. Для кожної з історичних осіб, про яких розповідається у «Слові…», Київська Русь, рідна Батьківщина є не просто головним образом поеми, а головним сенсом їхнього життя, адже жоден з них не усвідомлює особистого щастя без доброботу та свободи Батьківщини. Любов до рідної землі супроводжує усі дії персонажів твору, їхні думки та вчинки

Природа – дійова особа в «Слові…»

Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний спостерігач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи. Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив його» , коли він ховався в зарослях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.

Злиття природи з діями людей, її дійова активність – перед битвою з половцями криваві зорі світло оповідають: чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів – широкий сум іде по Русі.

Значна увага у творі приділяється значимості сонця – елемента природи. Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми.

Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа.

Ярославна по допомогу звертається до природи , і вона допомагає князю втекти з полону.[1]

– Чому людина і природа тісно пов’язані між собою?

– Чому на вашу думку, поет в поемі наділяє природу людськими якостями?

Розкриваючи зміст подій, що описані в «Слові…», автор розповідає про поведінку окремих людей, їхні вчинки, наводить їхні висловлювання, з чого поступово вимальовуються образи героїв. Людські характери змальовані скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису особи: в Ігоря – хоробрість, у Святослава –    мудрість, у Ярославни – вірність.

Розкриті ці властивості в найхарактерніших для даного героя обставинах: воїна – у битві, політика – у промові, жінки – в очікуванні повернення коханого.

Образи воїнів, Ігоря, Святослава Київського та інших князів. У давньоруській поемі немає де­тально розроблених характерів героїв, докладного опису їх зовнішності та навколишнього оточення, історії їх життя.

У «Слові» відводиться велике місце зображенню вчинків Ігоря і Всеволода — головних персонажів твору. Автор явно симпатизує своїм героям, бачить у них сміливих воїнів, здатних постояти за рідну землю.

Ігор Святославович для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «рат­ного духу». Жадоба «напитися шоломом з Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне ві­щування — затемнення сонця. Справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, уважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор у підкреслено гіперболічних рисах показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами та одягом мостили болота. А Ігор із цієї здобичі взяв для себе тільки бо­йові знаки ворога. Автор виявляє до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор потерпів поразку, печалиться вся природа, уся Руська земля. Розповідаючи про втечу й повер­нення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього. У творі контраст­но стикаються дві антагоністичні сили, що виявляються в різних образах: Ігор — цс «світ світлий», а Кончак — «чорний ворон». Напередодні битви чорні хмари з моря йдуть, хочуть закрити чотири сонця, як образно називає автор князів — учасників походу. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на допомогу брату Всеволоду, що теж виступає лицарем, подібним до билинного богатиря. Його воїни-куряни під трубами сповиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані. У битві вони шукають собі честі, а князю — слави.

І все ж у зображенні Ігоря і Всеволода виявляється двоїстість. Співчуваючи їм, пишаючись їхньою мужністю, сумуючи з приводу невдач, автор водночас засуджує егоїстичну, вузько місцеву політику цих князів, міжусобиці, що підточували міць Руської землі: «І сказав брат брату: «Се моє, і те — теж моє». Це й призвело Ігоря до поразки, до того, що він пересів «із сідла золотого у сідло невольниче». Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість.

[1]  Після прийняття християнства народ залишився вірним своїм переконанням про живі сили природи. Це об’єднує «Слово..» з творами усної народної творчості. Крім того. Тут використовуються плачі, величання.

8
Слово by Lilia - Illustrated by Лілія - Ourboox.com

Інші руські князі схарактеризовані хоч і стисло, але кожен по-своєму. У цих образах (Роман Во­линський, Рюрик Ростиславич, Всеволод Володимиро-Суздальський, Ярослав Осмомисл Галицький та ін.) автор «Слова» підкреслює більше їхні позитивні риси, ніж негативні. Він гіперболізує військові подвиги руських князів, їхню могутність і славу. Так, Всеволод Суздальський може Волгу веслами розкропити, а Дон шоломами вилити. Ярослав Осмомисл, батько Ярославни, підпер гори угорські списами. У «Слові» важливе місце займає образ київського князя Святослава. Він змальовується як глава всієї Руської держави, що турбується про загальноруські інтереси. Це не тільки мудрий державний діяч та організатор захисту вітчизни, а й талановитий воєначальник, який зумів об’єднати руські сили й роз­громити половецьке військо. Високо підносячи Святослава Київського, поет змальовує його як основ­ного виразника ідеї загальноруської єдності, необхідності спільних дій проти ворога. Ця патріотична ідея знайшла найсильніший вияв у «золотому слові» Святослава. Дорікаючи Ігореві та Всеволоду за їх необдуманий вчинок, Святослав сумує з приводу їхньої поразки, яка принесла багато горя всій Руській землі. Через образ Святослава виражена суть «Слова» — заклик до руських князів до єднання якраз напередодні навали татаро-монгольських полчищ.

10

Образ Ярославни, його композиційна та ідейно-естетична роль. У розкритті ідейного задуму автора «Слова» дуже важливу роль відіграє група жіночих образів. Усі вони глибоко ліричні, пройняті ніжністю й ласкою, овіяні думкою про мир, спокій, домашнє вогнище, витримані в народнопісенному дусі. У них утілена печаль і турбота вітчизни про своїх синів. Після поразки Ігоревого війська жінки оплакують своїх загиблих чоловіків, руських воїнів. їхній плач має глибоко народний характер. «Уже нам своїх милих лад ні мислію помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти…»

Серед жіночих образів Ярославна, дружина новгород-сіверського князя, посідає особливе місце. Образ її у творі місткий, узагальнений. Це і мати-вітчизна, що послала захищати рідну землю від во­рога, який постійно їй загрожував. Це водночас і глибоко ліричний образ жінки, утілення подружньої вірності, моральної чистоти. Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка. що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. її плач за чоловіком — це плач руської жінки, яка в особистому горі не лише вболіває за долю Ігоря, а й жаліє його хоробрих воїнів; вона зга­дує й успішний похід Святослава Київського проти половців. Поразка Ігоря — горе всього руського народу. Тому хвилюючий ліризм плачу Ярославни набирає широкого громадського, політичного зву­чання. Цей образ надихнув багатьох поетів, у тому числі й Т. Шевченка, до поетичного переспіву «Плачу Ярославни».

12
Слово by Lilia - Illustrated by Лілія - Ourboox.com
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Ad Remove Ads [X]
Skip to content