Творчі роботи учнів Костопільського ліцею №1 ім. Т.Г. Шевченка за мотивами оповідань В. Сухомлинського

ТОПОЛЯ 

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Вічна пам’ять”

Робота учениці 3-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Олексійчук Владислави

Тополя

    В одному з мальовничих куточків України, у невеличкому селі, на окраїні, простелилося величезне поле.

Посеред нього красувалася струнка, височезна тополя. З року в рік вона все вище підбиралася до неба. Тополя була гарна, навіть могутня на вигляд, але така одинока. Бували дні, що навіть листячком не було до кого пошелестіти. Час від часу з’являлися гості у вигляді трактористів, комбайнерів. Іноді зайчик пробіжить, а інколи – ворона прилетить провідати струнку красуню.

Аж раптом, зненацька, тополю наче вирвали з землі і вкопали знову. Земля трусилася, поле засіяне пшеницею горіло. Страшний гуркіт навкруги, а подітися нікуди. Над тополею пролітали ракети, то літаки, їздила різна військова техніка.

І тут, звідки не візьмись, під тополю підліз молодий юнак. Він був весь брудний і втомлений. На його тілі була кров, а в руках майорів жовто-блакитний прапор. Тополя відчула, що йому потрібна допомога. Вона попросила у вітру, щоб той здув з неї все листя й пух, і вкрила ним нашого воїна.

Був страшний бій, тополя стояла понівечена, але щаслива. Їй вдалося приховати та зберегти життя захиснику.

Зайчик знайшов морквинку!

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Зайчик і Місяць”

Робота учениці 2-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Поліщук Нандіні

Зимова пригода

    Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітерець з яру повіває. Не знаючи, де зігрітися, Зайчик у безвиході підняв очі до неба, і побачив на ньому дуже яскравий Місяць.

Великий Місяць бачив усе. Він зрозумів, що Зайчику холодно. Посміхнувшись, Місяць освітив дорогу Зайчику до стогу сіна. Приткий замерзлий бідолаха всього за мить опинився біля стогу та швиденько застрибнув у нього, щоб зігрітися. Зайчику стало так тепло, що він майже заснув. Аж раптом його носик уловив дуже приємний та смачний запах.

Зайчик лапками розгріб трошки сіна й наткнувся на морквинку! Він так зрадів, що аж вискочив із стогу, і, знову піднявши очі до Місяця, посміхнувся:

– Спасибі, любий Місяцю, за твою турботу.

Війна

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Про рідний край”

Робота учениці 4-В класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Прокопчук Оксани

Війна

    Це почалося в 2014 році. Дві сестрички прокинулися від вибухання ракет. Так-так стоп, розповім я з самого початку!

В далекому Українському краї жила сім’я. Тато, мама та сестрички. Жили вони щасливо! Одного разу дві сестри прокинулися від вибухання ракет. Їхній будинок горів. І от ввірвалися росіяни. Вони взяли в полон татка та матусю! А дітей відправили на русню. Там їх стали вчити російської мови.

Дівчатка вирішили втекти із росії! Вони залізли в корабель з боєприпасами. Так вони потрапили до України. Там на окраїні Одеси сестри вирішили пройти до рідного селища Гути.

Так вони подолали пішки приблизно 600 км без їжі!

Джерело чужих не любить

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Не забувай про джерело”

Робота учениці 4-В класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Іванішиної Злати

Джерело чужих не любить

    Максим з тіткою Марією сиділи в будинку на кріслі. Говорили вони старе джерело. «Знаєш, Максиму», – сказала тітка.

– Оте джерело…

-Так, бачу.

-Це джерело було аж 200 років тому. Було, коли, в це село не приїжджали чужинці. Чужинці були злі. Кидали сміття, виливали відходи в джерело. Все б нічого, але в ньому всі купаються та беруть воду. Вирішили вони теж покупатися. На наступний день їх ніхто не бачили. Ввечері цього ж дня джерело було сухе, а сім’я пропала. І дотепер джерело стоїть сухе.

Поступай з іншими так, як хочеш, щоб поступали з тобою.

ТОПОЛЯ 

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Вічна тополя”

Робота учениці 3-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Багінської Домініки

Тополя та її друзі

    Росла собі край дороги стара тополя. Вона багато чула і знала, тому що в неї були гарні та вірні друзі-птахи. Навесні, коли вони прилітали з теплих країв, сідали на її віти та розповідали цікаві історії про те, де вони побували. Та наступила холодна зима. Птахи полетіли у далекі краї, дерева вкрилися пухнастим снігом, а тополя засумувала, бо лишилася сама, без друзів.

Одного разу вона почула, що хтось розмовляє. І їй стало цікаво, хто ж це? Вона подивилася на свої гілки і побачила пташок, та промовила:

-Привіт, хто ви, як вас звати?

А вони їй відповідають.

-Привіт, мене звати синичка Софійка, а мене – снігур Артем. А як тебе звати?

-Мене звати тополя.

-Будемо дружити до весни?

-Будемо. Радо відповіли нові друзі.

Гарно вони провели час аж до тепла. Незабаром прийде весна і прилетять її старі друзі. І тополя з нетерпінням чекає їх, щоб познайомити з новими друзями.

Нарешті її мрія здійснилася і всі були дуже щасливими.

Одинока ялинка 

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Як дзвенять сніжинки”

Робота учениці 3-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Черняк Анни

Одинока ялинка

    У зимовому лісі стояла молоденька одинока ялинка. Вона сумувала через те, що в неї не було друзів. Але одного вечора почали кружляти білі сніжинки. Ялинка почула якийсь дзвін. Одразу не зрозуміла, що це. Їй було дуже цікаво звідки цей дзвін. Прислухавшись вона почула, що це сніжинки.

-Хто ви?- запитала ялинка.

-Ми сніжинки.

-Ви дуже веселі та красиві, давайте дружити.

-Давай, але ми дзвенимо тільки коли холодно, як стане тепло перетворимося на воду. Ялиночка усе одно зраділа, що хоч на трошки у неї з’являться друзі.

Сніжинки весело кружляли, а ялинка захоплюючись дивилася на них.

Голос серця 

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Татко з мамою посварилися”

Робота учня 4-Б класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Грабницького Тимура

Голос серця

    Татко з мамою ще вчора посварилися. Татко щось кричав, а мама тихо плакала. Тіна мовчки сиділа в кутку іншої кімнати і все чула. І тут почувся звук, відкрилися вхідні двері і знову зачинилися. Виявилося це тато пішов.

Йшли години, а він не повертався. Так і не дочекавшись дівчинка лягла спати. На ранок тата ще не було. Коли Тіна прокинулася мами не було вдома, як завжди прийшла няня Ліда Степанівна. Вона помітила за сніданком, що Тіна була дуже засмучена та нічого не їла. Няня запропонувала разом піти в парк. Вони пішли на дитячий майданчик,  дівчинка бавилася з іншими дітьми, їла морозиво та потрохи ставала веселішою. Вони повернулися додому, познайомилися англійською мовою. Під вечір Ліда Степанівна пішла, а повернулася мама разом з татком додому. Мама ще досі

ображалася на тата, вони навіть не розмовляли. Тіна лягла спати, їй приснився сон, в ньому вона почула незнайомий голос.

-Хто ти? – запитала Тіна.

-Я твій голос серця. – відповів він.

Хоч голос був і незнайомий, але для Тіни він був ніжним, теплим та дуже рідним.

-Якщо хочеш, щоб все було як раніше, то роби як я скажу. – продовжував голос.

-За сніданком додай цей чарівний елексир батькам в напій.

-Тільки слідкуй за тим, щоб вони випили все до кінця! Тим часом перед Тіною з’явилася маленька пляшечка у вигляді сердечка.

-Рівно по одній краплинці! – сказав голос.

Тіна прокинулася. На тумбочці біля ліжка стояла та сама пляшечка. На ній було написано «Елексир кохання». Тіна схопила його і побігла на кухню, готувати батькам каву. Туди ж вона накапала краплі елексиру, добре перемішала та пішла будити батьків. Вони були приємно здивовані. Мама спекла млинців і вони всі разом смачно поснідали.

Після сніданку Тіна дуже зраділа, коли тато обійняв маму та попросив вибачення. Цілий день вони трималися за руки, а дівчинка не могла натішитися своїми закоханими батьками.

Прокинувся сніг

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Як дзвенять сніжинки”

Робота учениці 4-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Петрик Вікторії

Прокинувся сніг

    Навкруги стояла тиша. Кожне деревце погрузилося у свої мрії. Можна було почути лише шелест листя, яке вкривало землю.

Раптом чарівний спокій порушила розмова двох ялинок.

– Озирнись навколо! Дерева стоять зовсім голі, а ліс здається таким не привабливим. Лише наша краса може привернути увагу. – промовила одна.

– Так. А незабаром ще й білий сніг вкриє наше зелене віття. Ми будемо більшою окрасою всього лісу. Я дуже люблю цю пору.

Над ялинками стояла хмаринка, яка була наповнена снігом. Почувши розмову дерев, вона промовила:

-А ось і я!

Із хмаринки посипалося безліч сніжинок. Лапатий сніг вкрив білою ковдрою землю. Дерева стали схожі на казкових істот. Та найгарнішими були ялинки. Вони стояли як наречені.

– Ми розбудили сніг… – шепотіли милуючись одна одною.      А сніжинки падали й падали, прикрашаючи все довкола…

ДІВЧИНКА-СНІЖИНКА

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Як дзвенять сніжинки”

Робота учениці 4-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Рабешка Артема

Дівчинка сніжинка

    Одного зимового вечора, коли сонце сховалося за обрій, холодний вітер приніс дівчинку сніжинку. Вона сама-самісінька приземлилася на ялинку і перелякано стала оглядатися навкруги. Пахуча ялинка та веселі звірята зачарували сніжинку своєю красою та добротою. Вона покликала туди своїх сестричок-сніжинок. Так у веселому танку сніжинки вкривали все навкруги пухнастим снігом.

Чарівний дзвін

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Як дзвенять сніжинки”

Робота учениці 4-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Милацької Маргарити

Чарівний дзвін

    Всі знають, що ми, сніжинки, утворюємося високо в небі. Багато людей замиловуються нашим танком, коли ми снігопадом вкриваємо все навкруги. Але мало хто нас чув.

Наше тільце складається з води, яка крижаніє в повітрі і набуває дивовижних форм. Якщо холодне повітря вологе то ми, фігурні решіточки, стаємо липкими і можемо довільно поєднуватися в танку. На вашу долоню впаде кумедна, лапата сніжинка. А якщо надворі морозець, то наші корпуси при дотиках можуть утворювати звуки. Це такий чарівний дзвін!

Лише знає уважний, спостережливий або з неабиякою фантазією може його почути.

ТОПОЛЯ 

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Вічна тополя”

Робота учениці 3-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Михальської Мар’яни

Тополя

    Була собі тополя. Прийшла одного разу до неї дівчинка Марічка і питає:

-Скільки літ тобі Тополе?

Тополя розповіла їй, що її довголіття заховане у річних кільцях. Тополя показала Марічці стовбур і пояснила, що кожне кільце – це один рік її життя. Марічка захоплено стала рахувати кількість кілець і дізналася, що Тополі вже більше ста років!

Але найцікавіше було те, що в одному з кілець Марічка помітила маленький знак, схожий на серце. Тополя пояснила, що це був слід від того, як колись давно хтось вирізав своє ім’я на її корі.

Ця загадкова подія зберіглася в її пам’яті як частина її життя. Марічка вирішила дізнатися більше про цю таємницю та її походження.

Татко з мамою посварилися 

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Татко з мамою посварилися”

Робота учня 4-Б класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Ярошика Артема

Татко з мамою посварилися

    -Привіт, я Ніна, і вам розповім як помирила тата з мамою. Одного разу я прокинулась від голосів на кухні, підійшла ближче і побачила, що мої батьки посварилися. Спершу поговорила з ними, потім поклала їх руки одна на одну, але вони ніяк не хотіли миритися. Ще через день подивилась в інтернеті як їх помирити, але ні один із способів не допоміг. І вже опустила руки, пішла гратися на майданчик. Я збиралась піти, але відчула як наступила на щось тверде, подумалось, що забула іграшку але це було не так. Це був золотий малесенький чайник. Вирішила його потерти від бруду та землі і він засвітився, з’явився фіолетовий привид. Я зразу зрозуміла, що це був джин, який мені сказав: «У тебе є одне бажання, але подумай добре».

Я довго міркувала і вирішила загадати, щоб татко з мамою помирилися. Джин мені сказав, що тільки я можу їх помирити і зник.  Взявши всю волю в кулак, знов спробувала, і в мене вийшло. Раптом до кімнати зайшли мама з татком. Вони трималися за руки і щиро посміхалися. А увечері я дізналася від них, що батьки, зазирнувши у мій комп’ютер, побачили відкриту вкладку «Як помирити батьків». Саме тоді вони зрозуміли свою помилку і вирішили ніколи не сваритись.

Мудра Лелека

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Татко з мамою посварилися”

Робота учениці 4-Б класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Бадинської Діани

Мудра Лелека

    У тихому селі, де завжди цвіте квітка, жила сім’я. вони були дуже щасливі, поки одного разу не сталося неприємність – татко з мамою посварилися. Діти не люблять, коли їхні батьки сварилися, і шукали спосіб врятувати ситуацію. «Підемо до Лелеки, вона нам допоможе!»- сказав із найстарших з дітей. Вони вирушили до лісу, і знайшли Лелеку на старому дереві. Лелека послухала їхню історію та посміхнулася. «Спробуйте виразити свої почуття своїм батькам та нагадати їм про свою любов». Діти подякували Лелеці за пораду та пішли додому. Вони обійняли своїх батьків і розповіли їм, як вони відчувають себе. Тато та мама сприйняли їхні слова та зрозуміли, що навіть у найскладніших моментах, їхня любов до дітей завжди буде сильнішою за все.

З того дня тато та мама завжди пам’ятали про цю мудру пораду Лелеки.

Татко з мамою посварилися 

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Татко з мамою посварилися”

Робота учениці 4-Б класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Таргоній Соломії

Татко з мамою посварилися

    Татко з мамою ще вчора посварилися. Татко щось говорив мамі, а мама, схиливши голову, плакала. Мама вийшла готувати вечерю, а татко довго ходив із кутка в куток. Тіна і Марк помітили, що батьки посварилися. І вони  попри все хотіли їх помирити.

У Тіни і Марка виник план, як помирити батьків. Мама і татко сіли на диван читати книгу.

Тіна і Марк вмостилися поруч із ними. Тіна взяла мамину руку поклала на диван, а Марк взяв татову руку і положив її на мамину. Вони помітили як татко не відпускає мамину руку, а мама хотіла її відпустити.

Вони переглянулися поглядами та усміхнулися.

На наступний день вони пішли у парк та весело провели свій час.

Як дзвенять сніжинки

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Як дзвенять сніжинки”

Робота учениці 4-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Полюхович Іванни

Як дзвенять сніжинки

    Високо-високо в небі жила маленька сніжинка, яку звали Красунечка. Вона дуже мріяла винирнути з хмарами і кружляти в зимовому танці над землею.

Одного зимового вечора, коли сонце зайшло за обрій, на небі замерехтіли зорі, з півночі насунула чорна хмара і почав падати лапатий густий сніг.

Як же було гарно!

Сніжинка випала з хмаринки і почала весело співати та кружляти над лісом, полями та дорогами. Її спів звучав як ніжний дзвін, немов далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.

Дівчинка Оленка з подругою побачивши, що падає такий гарний сніжок, вибігли на вулицю, щоб зліпити сніговика. Вони жили біля школи, на подвір’ї якої росла розкішна ялинка.

Маленькі сніжинки висіли на гілочках, доторкаючись одна до одної, немов срібні дзвіночки. Під цей дзвін, дівчатка разом з друзями водили хороводи навколо ялинки. Діти дуже весело провели час і порозходилися по домівках. Один лише місяць залишився висіти високо в небі і слухати спів сніжинок.

Яка це краса!

У зимовому лісі

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Як дзвенять сніжинки”

Робота учня 4-А класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Чернова Івана

У зимовому лісі

    У глибокому лісі, коли зимове сонце сховалося за хмарами, почувся дзвін сніжинок. Вони, мов чарівні кришталеві дзвіночки, спускалися з неба, прикрашаючи землю своїми вишуканими візерунками. Діти радісно вибігли на вулицю, щоб зустріти цей чарівний подарунок зими.

Вони тягнули долоні вгору, спіймати перші сніжинки. Їх теплі долоні зігрівали холодні кристали, і вони розтанули мов маленькі скарби.

-Дивіться, які гарні сніжинки! – вигукнула Марічка, тримаючи у долонях велику сніжинку.

-Так, вони наче маленькі дзвіночки, що приносять радість! – додав Петрик, розглядаючи свою сніжинку.

Діти раділи кожній миті, відчуваючи те, як холодні сніжинки тануть на їхніх долонях. Вони зрозуміли, що кожен момент життя є особливим і варто радіти навіть найдрібнішим радощам. Так, тихий дзвін сніжинок нагадував їм про важливість маленьких радощів у житті.

Як Юрко себе виховував бути старанним учнем

           За мотивами оповідання          В. Сухомлинського

“Як Юрко себе виховув”

Робота учениці 3-Б класу

Костопільського ліцею №1

ім. Т. Г. Шевченка

Заблодської Дарини

Як Юрко себе виховував бути старанним учнем

    Жив собі Юрко вчився в 3-Б класі. Було йому дев’ять років. Він кмітливий, спостережливий, але хлопчик трохи був ледачий. Не хоче інколи вчити домашнє завдання.

Юрко дуже любить грати у футбол. Одного дня, граючи, хлопчик спотикнувся і зламав собі ногу. Приїхав лікар, наклав він гіпсову пов’язку й сказав, що треба лежати цілий місяць. Лежить він, сумно хлопчику. Вставати не можна, про м’яч і думати не треба. Тяжко лежати Юркові. Він і подумав: буду міркувати про щось цікавіше, щоб час швидше ішов. Згадав Юрко, як розповідала учителька про Мішу Юкавидського. Цей письменник був дуже хворий, прикутаний до дивана, навіть не бачив, але писав книгу і не одну і про себе різні історії, про життя. «Буду працювати» – вирішив він.

Адже в мене лише нога не ворушиться і хвора сильно, читатиму книжечку, вчити уроки часто. Мати поклала  на стіл біля дивана підручники, зошити, і весь його пенал. Встав хлопчик – і мерщій іди за стіл і негайно учити уроки. Задачі, вправи, приклади, завдання, пише оповідання, читає їх часто.     «У школі товариші завжди бігають не посидючі і буду розумним учнем у нашому класі».

Працювати ж треба головою завжди. Подумавши так, береться Юрко за найбільшу розумну книгу.