ЗБІРКА ПОЕЗІЙ

ДО ЦИКЛУ ПРЕДМЕТУ “ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА”

Авторка: Бут Г.В.,

викладачка ДНЗ “МПАЛ”

        Мелітополь – 2020

ЗМІСТ

КАЗКА……………………………….3

ДИВИНА…………………………….5

НАМИСТО…………………………..7

НАВИВОРІТ………………………..9

ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ……11

БОСОНІЖ У ТРАВИЧКУ………..13

СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА…………15

МЕНІ НАСНИЛОСЯ……………..17

БАТІГ……………………………….19

КАЗКА

Ніде те відбувалося й ніколи не було…

Розбилося, ділилося, мудрило і гуло;

Зсипалося, шкварчало, вмирало, воскресало!

Тихенько засинало…Інакше не могло!

Дивніські жителі тут, мушу вам сказати,

Люблять глумитися, з-за тину позирати

Біда у них одна – на всі роки!

Сусідів мають на усі боки,

Але свого не хочуть, нащо щось їм знати?!

Щось своє, рідне – «Буде смішно виглядати»…

А що ж на теє каже рідна мати? –

То мусимо у себе ми спитати!

ДИВИНА

Примружив очі. Сонце яке в липні!

І хмари – наче і не хмари загалом…

Таке все запашне, квітуче; зорі розсипні,

Але в душі напруга: щось не те є за вікном.

Як дивно все переплелося, як глибинно –

Не хочу тут і там не хочу бути,

Чому години ледь повзуть – це так нестримно?!

Як вони роблять вигляд, що змогли то все забути!

«Мабуть, ти юний, дуже близько все сприймаєш!»

Майдан, війну – а як іще сприймати?!

Якщо забув – то совісті не маєш,

От що я хочу вам сказати!

НАМИСТО

Хто сплів, скажіть мені, оте дурне намисто?

Усе так гарно і так страшно водночас…

Та скільки років треба? Двісті? Триста?

Щоби дійшло хоч щось колись до нас…

Я  досить часто говорю з собою:

Навіщо Бог прозріння мені дав?

У нас іде біда, біда у нас з собою –

Намисто безрозсудства біс подарував.

Я навіть слухати себе-тебе не хочу,

Людей, які гудять, мов цвіркуни,

Напилися брехні, червоні в неї очі,

Точнісінько такі ж, як в Сатани…

НАВИВОРІТ

Загралися ми, Лесю, заблукали!
До Мавки хочу – в ліс по правду, як по дрова.
Сьогодні, як 148 років тому, стогнем, як стогнали…
Немає долі, у неволі знову…
Там хлопці б’ються і дівчата з ними
За нас, за нашу, твою, мою землю!
Я лише прошу, щоб залишились живими.
Як соромно…Простіть там нас, молю!
Немає каменю, щоб витесано, Люди!
Навіщо ж так занехтувано Світлом!
Читати Українку, і Тараса, Стуса – їм кінця не буде!
У нас іде війна, біда чатує за вікном!
Невігластву коли вже, люди, буде край?
Покрово, захисти, накрий своїм рядном –
Від неба, Сонце де сідає ген за небокрай,

 Й пошли нам щастя за кожнісіньким вікном!

ГЕРОЯМ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

Коліноприклонно молю: “Не загубіться. Лабіринтами весни

Вони боролись. Мужньо, хто як міг,

Що янголами в небо, в душі наші донесли –

У України є лиш ми і ті, хто у бою поліг!

Загинули, але з небес луна: «А ви тут як?

Те, що ми з вами, то ми надто добре знаємо!

І молим Господа нехай боронить нам Вкраїну, бо без Нього нам ніяк!

На ваші вчинки ми постійно споглядаємо!».

Скровавлені, задимлені, замучені, але ж бо горді!

Царствуйте, Янголи, сьогодні в небесах!

Євромайданівці, ви з нами, ви в душі народній!

І в кожній краплі крові, що на Сході, і у материнських ви очах!

БОСОНІЖ У ТРАВИЧКУ

Любити так, як наче бачиш вперше..
Відкрити очі вранці, одуріти від краси!
Там бджоли, там шпаки,он дятел, он і шершні…
Чом я не птаха? Світе, напуваюся роси!
Босоніж у травичку, як в обійми
А сонечко проміннячком закута
Безкровну жертву, Господи, прийми
Гріхи прости нам навсебіч – і там, і тут..

СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА

Я маю надію і віру, й любов
І прошу у храмі Господнім
Позбавити люд від брехні і оков,
Що в розумі тліють сьогодні!
Запалено свічку освячену в храмі
І ладану духом у кожнім кутку!
Здоровими будуть най дітки і мами
Із святом Стрітення всіх нас
Безкінечного віку!
Палай нам на мир, перемоги ми просим
І хай побратими ніколи не знають біди!
Хай не білюють від горя матусині коси!
І злагоди всім Божа ласко, на землю мою, святая, прийди!

МЕНІ НАСНИЛОСЯ

Веду я тихий діалог із Богом, при цьому геть навкіл – одна природа…
Багато люду – пішки, де і верхи, кінні!
А там – зозуля у гаю, мовчить, але яка у неї врода…
І сниться: рай у нас, на Україні!
Я бачу її очі, кожне пір’я, я відчуваю навіть дотик її крил
І сяйво бачу, кожного подвір’я..
І Таємницю начебто Відкрив…
Таке ото наснилося, панове!
А що воно – чудово розумію!
Я знаю: все, що відбувається,- важке, старе, не нове!
І прошу спокою у душах. Тихо вітер віє…

БАТІГ

Що за порода в нас, скажіть, така:
Щоб зрозуміти, треба постраждати?
Почула: “Вже давно всім треба батога…”
Чи мало знала його Україна-мати?
Хтось далі ще пішов у бесіді своїй:
“Потрібні розстріли та Соловки сьогодні”
Там цвіту нації багато полягло. Не смій…
Вони давним-давно вже Янголи Господні.