Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
          За скоєний гріх розіп’ята живцем,
          Прип’ята до неба, щоб вічності випить,
          Щоб вмити від бруду змарніле лице?
          Регочуть іони малиновим дзвоном,
          Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
          Ридає вночі божевільна мадонна,
          Приймаючи з лона холодних дітей
          В бездонність ночей.

                             (А.Багряна «Малиновий дзвін») 

26 квітня!

В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

Чорнобиль.

Це було звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали сюди звідусюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало.

У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції.

На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого.

Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою місцевої повноводної річки.

Місто швидко розбудовувалось: відкривалися школи, дитячі садочки, лікарні, магазини…

Це було місто-сад. Які широкі вулиці! А яких тільки квітів не було у скверах, алеях, парках!

Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть.

Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою.

І не сповіщала про біду.

Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди….

Чорнобиль …
І бринить у слові цім
І жаль, і відчай
Нашої держави.
Болючий спогад
Про батьків й дідів,
Що полягли на місці цім кривавім.
Серед «пустелі» ця химера розляглась
Протяжністю у тридцять кілометрів.
Це поле битви,
На якім тепер
Життя завмерло у полоні смерті.

(Б.Приступа«Чорнобиль»)