Інтернет

by Stepan Artilec

This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Інтернет

  • Joined Jan 2020
  • Published Books 1

всесвітня система сполучених комп’ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж, бо він складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов’язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Міжмережжя становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, як-от взаємопов’язані гіпертекстові документи Всесвітнього павутиння (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.

Станом на 2019 рік більшість населення Землі були під’єднані на мережі Інтернет.[4]ООН: Более половины жителей Земли пользуется интернетом, Телеграф, 6 листопада 2019</ref>

2

 

У повсякденній мові слово інтерне́т (розм. іне́т) із малої літери найчастіше вживається в значенні Всесвітнього павутиння (Всемережжя) та доступної в нім інформації, а не в значенні самої фізичної мережі Інтернет. Таке вживання можна пояснити паралелями з термінами «радіо» і «телебачення».

В українській мові набуває поширення[джерело?] дослівна калька з англійської — Міжмережжя (англ. inter — між, посеред та net — мережа, сітка). Також у неформальному та професійному середовищі трапляються терміни мере́жа, тене́та, не́трі.

3

Структура

Інтернет не має централізованого управління, правил використання чи доступу. Кожна складова мережа встановлює свої власні стандарти. Централізовано визначаються правила використання адресного простору Інтернет-протоколу та Системи доменних імен. Керує цим Інтернет-корпорація з присвоєння імен та номерів (англ. Internet Corporation for Assigned Names and Numbers, або ICANN), міжнародна некомерційна організація з головним офісом у США. Технічне обґрунтування і стандартизацію основних протоколів (IPv4 та IPv6) проводить Internet Engineering Task Force (IETF) — некомерційна організація, відкрита міжнародна спільнота проектувальників, учених, мережевих операторів і постачальників послуг.

Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час[коли?] Інтернет відіграє важливу роль у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних

4

Історія 1/2

Історія[ред. | ред. код]

1962 року Джозеф Ліклайдер (19151990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA) висловив ідею Всесвітньої комп’ютерної мережі. 1969 року Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство DARPA запропонувало розробити для цього комп’ютерну мережу. Розробка була доручена Каліфорнійському університету Лос-АнджелесаСтенфордському дослідному центровіУніверситету штату Юта і Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). У рамках проекту мережа об’єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись, її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Комп’ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам’яті.

До 1971 року була розроблена перша програма для відправлення електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

На початку 1970-х років об’єднувала близько 200 вузлів.

1973 року до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великої Британії і Норвегії — мережа стала міжнародною.

У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж з’явилися перші списки поштових розсилокгрупи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 19821983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об’єднання мереж. Саме 1983 року за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

Урядове фінансування магістральної мережі Національного наукового фонду США в 1980-х, а також приватне фінансування для інших комерційних магістральних мереж у всьому світі привело до участі в розробці нових мережевих технологій і злиття багатьох мереж. Комерціалізація в 1990-х міжнародної мережі привела до її популяризації та впровадження в практично кожен аспект сучасного життя людини.

1984 року була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з’явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під’єдналось близько 10 тисяч комп’ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

1988 року було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

1989 року в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

1990 року мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. 1992-го року компанія Sprint Corporation[en] вперше почала надавати послугу під’єднання до Internet за допомогою модема і телефонної лінії (англ. dial-up access).[5]

5

Історія 2/2

1991 року http-сервери стали доступні в Інтернеті, а 1993 року з’явився знаменитий веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

1995 року NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп’ютери Національного наукового фонду.

В тому самому році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. World Wide Web Consortium). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об’єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керівного центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об’єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп’ютерів і було зареєстровано понад мільйон доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

1998 року Папа Римський Іоанн Павло II заснував Міжнародний день інтернету, який щорічно святкується 4 квітня[6], в Україні з 2001 року «День Інтернету» відмічається щорічно 14 грудня[7].

У наш час Інтернет став доступним не лише через комп’ютерні мережі, але й через супутники зв’язкурадіосигналикабельне телебаченнятелефонні лінії, мережі стільникового зв’язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводиВсесвітня мережа стала невід’ємною частиною життя у розвинутих країнах, та країнах, що розвиваються.

2000 року нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

2004 року Інтернет нараховував 700 млн користувачів. Число сайтів, що становило в 1993 р. 26 тис., на той час перевищило 5 млн.

5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів.

На 2017 рік у світі нараховувалось 3,8 млрд користувачів всесвітньої мережі або 50 % населення Землі. Значно зростає кількість користувачів соцмереж і частка мобільних пристроїв у мережі[8].

Станом на листопад 2019 року в світі до інтернету під’єднані 4,1 млрд чол.[4] 48% жінок користуються інтернетом, серед чоловіків відсоток вищий – 58%. Рівень підключення зріс на 5,3 % у порівнянні із 2018 роком. У 2019 році рівень користування інтернетом зріс до 53,6%. Найвищий рівень підключення в Європі (82,5%), а найнижчий – в Африці (28,2%). Найбільший розрив між чоловіками і жінками в Африці, в арабських країнах і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 3,6 млрд чоловік все же без інтернету.

6

Принципи Інтернету 1/3

Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об’єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним у відношенні до фізичних каналів зв’язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

7

Принципи Інтернету 2/3

протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для публічної участі та обговорень. Комітети цієї організації публікують т. зв. документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів).

8

Принципи Інтернету 2/3

В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету[en]. З 1992 року IETF, IAB та ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких та консультативних груп, що займаються розвитком Інтернету.

9

Протоколи Інтернету

В даному випадку протокол — це спосіб взаємодії, обміну даними між комп’ютерами при роботі у мережі. Щоб різні комп’ютери могли разом працювати, вони повинні «розмовляти однією мовою», тобто використовувати однакові протоколи. Сукупність цих протоколів називають стеком протоколів TCP/IP.

Нижче у алфавітному порядку перелічено найпоширеніші мережеві протоколи відповідно до моделі OSI:

10

 

INTERNET надає такі основні види послуг:

  1. e-mail — електронна пошта;
  2. групи новин;
  3. списки поштової розсилки;
  4. доступ до файлів віддалених комп’ютерів;
  5. сеанси зв’язку з іншими комп’ютерами, під’єднаними до INTERNET;
  6. пошук інформації в базі даних в оперативному режимі;
  7. спілкування з іншими користувачами шляхом використання сервісу інтернет чату;
  8. доступ до інформаційної системи World Wide Web (WWW).
11
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Ad Remove Ads [X]
Skip to content