summer by romanuk nina - Illustrated by Твори мистецтв - Ourboox.com
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

summer

by

Artwork: Твори мистецтв

  • Joined Jul 2020
  • Published Books 3

Фізкультхвілінка “Літо! Канікулі!”

https://www.youtube.com/watch?v=gA1JPtc_dPk

 

2
3

Відео. Ознаки літа

https://www.youtube.com/watch?v=EB4l8qL80jk

4

Казка Анатолій Михайленко “Де хотів літо?”

https://www.youtube.com/watch?v=hes7OhGJv58

ДЕ ХОВАЄТЬСЯ ЛІТО Свого
приятеля Олежка я назвав маленьким іншим. А він мене – великим іншим. Зустрічаємось ми з влітку, коли приїздімо в село.
Олежко любить хотіти зі мною до озера. Ми сидимо в траві й мовчки дивімося на сріблястих зайчиків. Вам весело скачуть по воді. А в тиху погоду стежимо за хмарами. Я за тими, що глибоко-глибоко в озері, і за тимі, що високо-високо в небі.
Якось ми сиділи на березі й дивилися на воду. Просто так дивилися.
Сонце вже не пекло. День стояв явно прозорим, і це було: втрачено – повітря затримується, як трамвай на рейках.
– Наближається осінь, – що я.
– І ми починаємо розлучитися? – запитав Олежко.
Запишіть так, що я хочу: потрібно не хочу зі мною розлучатися.
– Так. До наступного літа.
Білі хмари поволі пливли по голубому небі. Ми дивилися на них і надійвали. З ними в далекі невідомі можна відрізати тепле літо, а на ділянках приїхати осінь. Я розлучаю нас із Олежком.
Раптом з-за високих осокорів гордовито випливає така чудернацька хмара, що я з моїм малим іншим так і втупиться у своє очищення. Освітній сонник бік хмарі був біліший за сніданком. Інший бік – темний та похмурій. Мабуть, там хотів осінь.
Великі сині очі Олежка також міняються, ніби ота хмара. То світлішали, то смутнішали.
– Я хочу на хмару, – несподівано уявляти Олежко і з надією глянув на мене. – Я знаю: там хотів літо.
– Я дуже хочу, – відповів я. Бо й мені хотіли побачити, куди хмара забирає літо.
Але ж як дістатися до хмари? Олежко зітхнув. Зітхнув і я.
Ми бачили мовчки, підтримуючи, що хмара забирає від нас літо. Але Олежко буде дивитись на мене і говорити:
– Давай підемо до того, хто йде в гості.
– До кого? – не розумію я.
– Як до кого? До хмари, – мало не образився Олежко, що я незрозумілий.
Я подумав і згодився. Виправдаєте, чому б не сходили в гості до хмарів і не побачили, де вона ховає осінь?
– Ми говоримо в гості до хмари! – заплескав Олежко в долонькі.— Ми йдемо в гості до хмари!
Я почав міркувати, як добре до великої Хмари.
Думали довго. Я нічого не міг вигадати. А тим часом Велика Хмара пливла над садами, і її сонячний бік так сяяв, що ми примружували погляд. Водночас темний бік хмарі ставав ще темніший.
За хмарою по землі бігла холодна тінь. То йшла осінь.
Першим озвався Олежко.
– Давай заберемося до людини по драбінах, – запропонував його.
– Авжеж, – радісно погодився я. Виправдаєте, на чому ж добираєтесь до Великої Хмару, як не за драбінами?
Я приніс драбіну, що лежала за будиночком. По ній я просто лазив на дах, коли треба було б лагодити покрівлю, або діставати з найвищих гілок грудей, яблука чи горіхів.
Але я і не подумав, що драбина дотримується такої куцою і не дістане до Великої Хмари.
– У мене теж є драбина! – згадав Олежко. – Ми її доточімо до твоєї і легко дістанемося до великої Хмари.
Але й моєї та Олежної драбіни було замало. Тоді ми взяли ще й драбінну сусіду, а потім ще в сусідах. Отож позносили багато-багато драбіну, але до великої Хмари нам так і не пощастило дістатися.
Трішечки-трішечки не дістали.
Ось скилечки.
Хмара поволі плівала свою, вибліскуючи білим боком, насупуючи темним. Нібі сердилася на нас. Або глузувала, що ми такі нетями – ні до чого не доберемося.
Олежко зажурився. Йому дуже хотілося в гості до Великої Хмари. Я дуже важко хотів. Але драбін більше не було.
Тоді я запропонував:
– Давай-но виберемося на вершечок усіх драбінів. Залишився я вам на плечі, і ти дістанешся до Великої Хмари.
Олежко зрадів. А потім замислився.
– Як же ти? – спитав він.
– Я читаю, доки ти гостюватимешся у великій Хмарі і довідаєшся, куди їй не подобається.
Олежко починає замислився.
– Але ж і ти хочеш до Великої Хмари, щоб побачити, де хотів літо? – запитав він.
– Хочу, – відповів я. Олежко замислився ще більше. Аж носа зморщив.
– Я побуваю в гостях у Хмарі, – зустрічаю, – а ти не побуваєш. Як після цього ми будемо дружити?
– Я міг зробимо так, – знайшов я свій вихід.
– Так і зробімо! —Зрадів Олежко.
Ми вибрали на вершечок довгих-попередніх драбінів, які склали з усіх маленьких драбінів. Ще трішечки – і ми говоримо дістанемося до великої Хмарі.
Я підсаджував Олежку себе на плечі, потім підняв його вгору на витягнутих руках.
– Хапайся за Хмару! Детальніше! – голосно закричав я, бо вітер перехоплював подих.
– Н-не можу… – мало не плачучи, відказав Олежко.
Я глянув угору і побачив, як Олежкові руки тягнулися до Хмарі, хапали її за темні кучері, але вона вислизала з його долонь. А на мене зараз падали холодні краплі.
– Може, Велика Хмара сердиться, що ти змікаєш її за косу? – спитав я.
– То вона плаче, що ми нічого не можемо прийти до свого місця в гості, – пояснив Олежко.
Хмара тим часом розповсюджувалась над нами, на землю, на озеро, на сільських хати і дачні будиночки лягала від великої холодної тілі, накрапала осінній дощ.
Ми швидко зпустили додолу, перенесли свої драбіни, що йдуть за село на луки, щоб перейняти Хмару і знову подержити вгору.
Але й це зрозуміло Олежко змінив дістати свого пухнастого хвоста, який міг дотримуватися у своєму долоні, дотримуючись вогкий шлях.
Мі зажурилася. Олежко жалісливо поглядав на мене. Ніби він був винен, що ми не створювали в гостях у Великій Хмарі.
А я нічим не міг зайти.
Тим самим вітер гнав Велику Хмару продовжуйте й далі, і холодна тінь на землі дедалі ширшала.
Та ось над голосною втратою Літак. У небі над селом пролягала його дорога. У різних містах і далеко. Олежко замахав руками:
– Агов, Літаче, візьми нас до Великої Хмари! Нам дуже треба піднятись до людини в гості! Ми хочемо, де хотів літо!
Літак безтурботно продовжував густи.
– Так він знає? – насварився Олежко.— Ось я не пущу тебе літати над нашими садами. Отоді знатимеш!
– Гаразд, – буркотливо озвався Літак.
Олежко заплескав у долоні.
– Сідай хутчій, – квапів Літак.
– А мій великий друг? – раптом Американський Олегко, глянувши на мене.
– Твого іншого взяти не можу, – співчутливо помахав крилами Літак. Ти маленький і легкий, ти можеш представити в куточку. Друга друга – ні, бо він великий і важливий.
Олежко дивився на мене, що було очищено. Були вони вже не сині, а темні, як Хмара вгорі.
– І чому ти не маленький? – Вважає Олежко. – Ми з полетом у Літаку у гості до Великої Хмари.
– Вірішуй, та швидше! – підганяв Літак.— Я не маю часу чекати!
Олежко махнув рукою, мовляв, лишив себе, а тоді подумав і спитав мене:
– Коли ти був маленький, то в мене не було б великого друга? Так?
– Не було б, – згодився я. На жаль, коли б я був маленьким, то не міг одночасно бути великим.
– – І ми б не сиділи з тобою на березі озера?
– Не сиділи б, – підтвердив я.
– І не бачили б Велику Хмару?
– Авжеж. Як би ми її побачили, коли б не сиділи на березі?
– Нам би не захопили побачити, де хотів літо?
– Атож, не захопили б, якби ми не сиділи вдвох на березі і не побачили Великої Хмари.
– Завжди ми відкривали сюрпризи, – створив Олежко.

6

Синоптик, котрий в Україну прийшов Попереднє літо - Главком  Літо продається до чотирьох місяців - метеорології |  Українська правда

Літо буде спекотним, але з грозами - гідрометцентр |  Українська правда  Гаряче літо ": Синоптики прогнозують спеку на вихід - 5 каналів

 

Літо в об’єктиві. Насолодитись літнім зовнібарв’ям.

7
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now