Поезії одвічна висота

Ловлю себе на думці, що майже щоденно причастям, ліками для моєї душі є поезія. Шкода, що в мене рими кострубаті, але я вдячна творчим людям, поезія яких зачіпає в душі найпотаємніші струни.  Дякую  пані Марії, що так зворушливо описала таїну людського життя. 

Як щастя пройде мимо, обмине –
Здається, що немає майбуття …
Навчи, життя, не плакати мене,
Коли назад немає вороття.

Світ Поезії – глибокий, темний ліс, 
Мудрі ямби, мудрені хореї, 
Римування вздовж або навскіс, 
Перегони з “стрілами” Орфея, 
Мимобіжність Лети поміж дум, 
Глибина гекзаметру велична …
Тільки чомсь підштовхує у сум
Рівнолить поетики космічна. 
Вірші пишуться, звичайно ж не дарма, 
Не усі шукають кручених гіпербол, 
Не для всіх метафори нема, 
Не усіх Пегас вкусив за ребра, 
Може комусь милий анапест, 
Дактиль, амфибрахій, чи пірихій, 
Та, гризи мене скажений пес, 
Я в віршах шукаю серцю втіхи … 
                       Любомир Лаюк

Падають яблука

Зорями хворими падають яблука,
котяться по траві.

Осінь розхристана поміж дерев блука – 
вітер у голові.
Листя до ніг перелякано тулиться,
шепче: «Прощай…Прости…»
Зраджена літом, розгублена, вулиця
плаче від самоти.
Сльози – гіркі, як надії нездійснені – 
сірим стають дощем.

Яблука зорями прямо до рук мені
падають, теплі ще…

Олена Музика, 30.10.2017

Осіннє

Вже тягнуться на південь дикі гуси,
Святково закалинилось в гаю,
Каштан під ноги людям листя трусить,
А я мов зачарована стою.

В калюжі віддзеркалюється вітер.
Кудись чимдуж мураха поспіша.
На розі продають осінні квіти,
І кожна квітка – то чиясь душа.

Спішать авто, трамваї, перехожі.
Повітря пахне сумом і дощем.
Осінній день із щедрістю вельможі
В осінні душі ллє солодкий щем.

Моя ж душа уже наскрізь печальна.
Бо знаю, що, коли не стане тем
Для віршів, для розмов і для мовчання,
Я стану однією з хризантем…

                                                                      Олена Музика, 10.10.2017

https://youtu.be/Rbl7SfRSYuU

Крила

Я для себя істину відкрила:
кожен за плечима має крила.

В когось крила, як веселка, гогі,
в когось ніжні, на пелюстки схожі,
в когось гарні, як веснана днина,
в іншого – немов стара ряднина,
в когось горді й сильні, як вітрила.
Люди різні, й різні їхні крила.

Хтось до сонця полетіти хоче,
інший по багнюці їх волочить.
Хтось крилом укриє від негоди,
хтось ховає під крилом доходи,
хтось крило простягне в допомогу,
інший – є й такі! – підставить ногу
(крила у таких безбарвні, кволі
і безсилі, як пташки в неволі).
Хтось радіє крилам, інший – тужить.

Кожен має ті, які заслужить.

Олена Музика, 17.10. https://drive.google.com/open?id=16uQEwfL-V-9S1ofx6FwvXE1TmNB7DCwi

У створенні книги брала участь група учнів 9 класу.