Культурно-освітнє життя

1. До яких заходів вдавалися уряди УНР і української Держави для українізації освіти та створення національної школи

Українські громадські діячі довго домагалися права навчати дітей рідною мовою, особливо активно – на хвилі революційних подій у Російській імперії 1905-1907 рр. У березні 1917 р. Товариство українських поступовців звернулося до громадян України із закликом «закладати українські школи, насамперед народні, українізувати теперішні».  У листопаді 1917 р. Центральна Рада виділила гроші «Товариству шкільної освіти» та Єврейському демократичному товариству на видання підручників.

Закон «Про обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України по всіх середніх школах» від 1 серпня 1918 р. закріплював обов’язкове викладання української мови не тільки в усіх типах шкіл, а й в учительських семінаріях, інститутах, духовних семінаріях. Восени 1918 р. в Україні налічувалося близько півтори сотні українських гімназій, у тому числі сільських. У Київському, Харківському й Одеському університетах було створено українознавчі кафедри – української мови, літератури, історії, права.

1 січня 1919 р. Директорія УНР затвердила ухвалений Радою народних міністрів закон про державну мову в УНР. Українська мова ставала обов’язковою для вжитку в армії, флоті, всіх урядових, загальногромадських і публічно-правових установах. Заходи з українізації, започатковані Центральною Радою, Гетьманатом та Директорією УНР, набули директивного підтвердження більшовицькою владою.

2. Як відбувалася комуністична ідеологізація культури

Більшовики намагалися використати надзвичайний потяг мас до культури у власних інтересах. Пов’язуючи ідеологію й культуру, партія В. Леніна обирала найпродуктивніший шлях до зміцнення своєї диктатури. В Україні почалася швидка розбудова мережі культурно-освітніх закладів, метою яких були популяризація, поширення й нав’язування комуністичних ідей та активний процес більшовизації «Просвіт», заснованих українською інтелігенцією у попередні роки, починаючи з дореволюційних.

Газети і журнали видавалися російською і українською мовами. При ВУЦВК було засноване Всеукраїнське державне видавництво, яке випускало матеріали для пропагандистів і агітаційну літературу для широких мас. Більшовики надавали великого значення монументальній пропаганді, у якій революційні ідеї пов’язували з національною традицією. Зокрема, повсюдно в Україні зводилися пам’ятники К. Марксу і Т. Шевченку.

У січні 1919 р. в Наркоматі освіти УСРР було створено Всеукраїнський кінокомітет (ВУФКУ). Він узяв під  контроль виготовлення й прокат фільмів, кіноапаратуру, запаси імпортної плівки. Комуністична партія поставила собі за мету підпорядкувати або й зовсім винищити церкву. Вона прагнула виховати нове покоління цілковито атеїстичним.

3. Якими були особливості освітньої політики більшовиків

РКП(б) КП(б)У величезного значення надавала ліквідації неписьменності. Одним з основних завдань, яке поставили перед собою більшовики, було навчити кожного читати газети, листівки й відозви. Наркомат освіти отримав право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності всіх грамотних громадян, звільнених від воєнної мобілізації. З весни 1920 р. в Україні розгорнулася кампанія з організації шкіл та гуртків лікнепу.

У червні 1920 р. Наркомос УСРР видав постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової ніколи». Шкільні заклади різних типів, зокрема приватні гімназії та ліцеї, перетворювалися на стандартизовані державні установи із семирічним навчанням. У Росії технікум був підготовчою школою для інститутів, а в Україні інститут і технікум визнавалися як рівноправні форми вищої школи.

1920 р. університети ліквідували, поділивши їх на кілька самостійних навчальних закладів. Вихідці з робітників мали пільги під час вступу до вищої школи, а отже, відбувалося масове оробітничення вишів. Утім, оскільки освітній рівень переважної більшості робітників був надзвичайно низький, при вишах створювалися робітничі факультети. Вони працювали за програмою єдиної трудової школи з тих предметів, які відповідали профілю вишу. Робітфаківців забезпечували гуртожитками й виплачували їм державні стипендії.

4. Як і коли було створено Українську академію наук

Розвиток науки зосередився в Українській академії наук. Ще навесні 1917 р. Центральна Рада розпочала роботу з її створення. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана були призначені перші 12 академіків. Президентом Академії наук став Володимир Вернадський, ученим секретарем – Агатангел Кримський. УАН була поділена на три відділи. Перший відділ очолювали Д. Баталій, С. Єфремов, А. Кримський. Об’єктом його досліджень було духовне життя й культура українського народу. У другому відділі УАН зосереджувалися установи фізико-математичного та природничого профілю.

Третій відділ УАН мав соціально-економічний напрям досліджень. У 1919 р. розпочав діяльність Демографічний інститут під керівництвом Михайла Птухи – перша у світі науково-дослідна установа з демографії. Особливо продуктивно у 1919-1920 рр. працював перший відділ УАН. Плідно працювали комісії зі складання словника живої української мови, видання пам’яток новітнього письменства, археографічна комісія.

5. Що визначало розвиток образотворчого мистецтва

Помітний поштовх для розвитку образотворчого мистецтва дала Українська державна академія мистецтв. Вона була створена Центральною Радою в грудні 1917 р. Українська державна академія мистецтв – перша українська вища мистецька школа. Ректорами Академії упродовж 1917-1920 рр. були Василь та Федір Кричевські, Георгій Нарбут, Михайло Бойчук.

Більшу частину життя Г. Нарбут провів у Санкт-Петербурзі. Його знахідки мали велике наукове значення. Нарбут був одним із фундаторів нової графічної школи в Україні. На замовлення урядів УHP і Української Держави виконав художнє оформлення різноманітних державних паперів. Він є автором українського державного герба й печатки, багатьох ескізів військової форми. Раптово помер у травні 1920 р. за короткочасної окупації Києва польськими військами.

М. Бойчук народився в Галичині, закінчив Академію мистецтв у Кракові. Бойчукізм у монументальному малярстві визнано окремим стилем. Художник творчо поєднував традиції народного орнаменту, мозаїки та фрески давньокиївської доби, українського портрета 17 і 18 ст., візантійського іконопису й раннього західноєвропейського Відродження.