Авторські вірші

учня 8-А класу

Куктенка Романа

“Життя між сиренами”

Україна

Україна – моя Батьківщина

Ніжна, люба, найкраща, земна.

Як тендітна і світла перлина

В цілім світі ти в мене одна.

І лани, і гаї, і долини,

І безкраї широкі ліси –

Все це рідна моя Україна!

Ще не бачив такої краси!

Десь далеко і сонечко сходить,

Привітатись спішить і зігріть.

Соловейко вже пісню заводить

І видніється синя блакить.

Рано-вранці ступаєш босоніж

По холодній і мокрій росі.

Застелили все білі тумани,

Ставок мріє у вічній красі.

Кожен з нас вибирає стежину,

По якій йому довго іти.

Пам’ятайте свою Батьківщину,

Де родились і виросли ви.

Пам’ятайте своє ви коріння-

Воно здатне творити дива.

І брати ми, і сестри пагіння,

Доки нація наша жива!

ЦІНУЙТЕ

Замовкніть всі, слова вже недоречні.

Немає посмішки, а очі-пустота…

І не шукає рідний погляд в безконечні

Лишилась біль, тривога, самота

Ця жінка не почує більше, сина,

Не   порадіє, щастю у житті.

Лиш чорна на чолі, зав’язана хустина,

І доживати вік, лишилась в самоті.

Замовкніть ви, не треба співчувати,

Не треба говорити й так болить.

Життя, учітесь люди, цінувати

Війну негайно треба цю спинить.

Щоб не ховали матері дітей,

Щоб діти маму й тата мали,

Щоб не було на світі злих людей,

Щоб один-одного частіше обіймали.

НЕПЕРЕМОЖНІ!

Ось сніг іде, а радості немає,

І щастя  десь далеко міцно спить.

І кожен житель- українець знає.

Як  тяжко воїну Вкраїну боронить.

Як холодно в окопі, темно, сиро.

Не гріє душу одяг, теплий чай.

А погляд в далину, мрійливо, щиро.

І смуток за родину, рідний край.

Скільки дитячих сліз пролито в височінь?

Страждань батьків за рідную дитину.

Ганьбити будем сотні поколінь.

Тих клятих ворогів та їх московщину.

Ми дружні, рідні і найкращі в світі !

І переможем всіх, хто йде на нас з мечем!

Добром наділені, любов’ю оповиті .

Зітремо всіх і змиємо дощем.

ЖИТТЯ МІЖ СИРЕНАМИ

Велике щастя, коли мир і спокій.

Коли живеш бадьоро без сирен,

Коли літає в небі дятел, сокіл.

А не ракети різних форм, антен.

Ціную всі уроки, ті, що в класі.

Ціную в нас хоробрих вчителів,

Нічого не бояться, не відстають у часі.

Та перечитують історію віків.

І знов сирени чути, йдемо класом.

За нами вчитель, швидко в укриття.

Летять над містом вже ракети вальсом.

Повітря мало, дивне відчуття.

Ось вечір на поріг до нас заходить,

Сирени тут, як тут- також мерщій.

І дивно починають хоровод заводить.

Ти головне спіши скоріш – не стій.

Сирени лякають, біжіть в укриття!

Сирени рятують усім нам життя.

Не нехтуй її, військового віра.

Не страшний той ворог, що схожий на звіра!

Ось жовтень підкрадається тихенько.

Коли він встиг? Весни ж ще не було!

Лиш чути стогін. Мамо, рідна ненько

Ти чуєш? За вікном щось загуло.

Тремтять шибки, трясуться стіни, душно.

І люди всі мерщій біжать кудись.

А як же страшно, як це все забути

І чую лиш слова: «Молись, молись…»

Скільки питань до вас –силенна-сила.

Чому, сусіде, ви такі вже злі?

За що хоронить мати сина?

За що ті дітки у сирій землі?

За що калічать душі українські?

За що ненавидить так наш народ?

За те, що чесні, дружні, європейські.

Незламні духом, без його турбот?

Я плачу й досі, дивлячись на фото.

Молюсь за всіх – і мертвих, і живих.

В душі лиш сум, тривога і скорбота.

За рідних й близьких, наших і чужих.

Ми вистоїм, все буде в буйноцвітті.

Відплата всіх очікує сповна.

Ми українці, ми найкращі у світі.

І буде в нас ще не одна весна!

Авторські вірші

учениці 9-Б класу

Погорєлової Марії

“Перебираючи

струни

душі”

ПРИМАРИ НОЧІ

а тіні, демони, примари

завжди із нами

живуть в пустому темному кутку

десь там куди ми не заходим.

лиш в нічку темну їх зустрінеш

лиш в темряві побачиш

ти посвіти на них вони йдуть, побачиш

хтозна куди вони діваються уранці

може, перебираються у інші темнії кутки

СЕРЕДНЯ

середня

знову друга

що сказати?

можна сльози витирати

я не краща і не гірша

щось як жінка інша

недоспала, переспала

засміялась і забула

двадцять шосте, сьоме, восьме …

дні все йдуть і йдуть

лиш серця образу бережуть

всі давно забули

але вони вже потонули

всі надії й плани

не напишуть більш романи

ЛЮДИ

гей люди здорові

перестаньте вже вказувать долі

перестаньте маячить перед очима

і ревіти чужими сльозами

хіба це ваші голоси

лунають зараз із душі?

гей люди здорові

перестаньте ж забирать чужі голоси

і бездумно сміятись не від душі

надягаючи усмішки фальшиві

ОСОБЛИВА

чи особлива я чи ні незрозуміло

у вухах так сильно шуміло

настільки що в очах чорніло

а серце собі просто тліло

за вікном все знов пожовтіло

хіба ще не вчора все тільки байдуже раділо

знов все вернеться

цього разу може й не минеться

знов у ранці вставати

й в холоднечу блукати

знову прийдеться бігти

туди куди не можна добігти

чи можем сміятися знову

коли розпочнем розмову?

чи може ми просто ляжем

й нікуди  таки не дійшовши?

зірки вже не вказують долі

чи може ми просто хворі ?

чи зможем ми це забути

і знов в своє русло вернути

як можеш ти світ змінити

коли себе не можеш зрозуміти ?

Авторський вірш

Учня 9-Б класу

Дудки Назара

Гарна дівчина, кришталеві очі,
Зачарувала хлопця до самої ночі
Тяжко хлопцю в ніч зіркову,
Дівчина не дає покою.

Дівчина хлопця зачарувала,
Серце розбила і надірвала.
Хлопець в печалі сумує один,
Немає дівчини, яку він любив.