В.Симоненко

Коротко про автора:

• шістдесятник

• “Витязь молодої української поезії” (О.Гончар)

• “Щось у мене було від діда Тараса і від прадіда Сковороди” (В.Симоненко)

• “Я – українець. Оце і вся моя автобіографія” (В.Симоненко)

• стаття “Василь Симоненко – хіпстер-шістдесятник”  https://artefact.org.ua/literature/vasil-simonenko-hipster-shistdesyatnik.html

Лебеді материнства

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,
Лоскотали марево золотим сузір’ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

1962

Тема твору «Лебеді материнства» – відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі.

Вид лірики. Мати в колисковій прищеплює синові любов до Батьківщини. Отже, вид лірики – громадянська.

Стиль – модернізм.

Особливості композиції поезії «Лебеді материнства»

Умовно цей монолог ліричного героя можна поділити на 2 частини:

1. У першій частині мати заколисує свою дитину оповідками про рожевих лебедів, які присипляють хлопчика.
2. У другій – мати висловлює свої побажання й побоювання щодо того, якою людиною виросте її син, таким чином розповідаючи вже про майбутнє, а не про те, що відбувається зараз у колисці.

Художні засоби

• епітети: «зорі сургучеві», «мавки чорноброві»;
• метафори та уособлення: лебеді «лоскотали марево», казка «заглядає в шибу»;
• повтори: «Виростеш ти, сину» – «Виростуть з тобою приспані тривоги»; «Можна все на світі вибирати» – «Вибрати не можна»;
• символи: лебеді – символ любові та вірності; верби і тополі, білява хата – символи України;
• звертання: «біжи, досадо, не вертай до хати»; «Можна все на світі вибирати, сину».

У вірш «Лебеді материнства» Василь Симоненко заклав невимовну любов до свого сина, Леся (сам поет ріс без батька). Ці ніжні почуття дуже відчуваються в колисковій, ніби її розповідає сам тато, який її написав. У ній же – прагнення передати дитині свою любов до Батьківщини, яка була справді важливою для Василя.

«Задивляюсь у твої зіниці»
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік…

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю…
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Тема вірша «Задивляюсь у твої зіниці» – звеличення рідної землі, її історії.

Вид лірики

Вид лірики – патріотична.

Стиль – модернізм.

Художні засоби

• композиція: монолог ліричного героя;
• епітети: «червоні блискавиці», «священне знамено»;
• порівняння: «голубі й тривожні, ніби рань»;
• звертання: «Україно!», «нене»;
• метафори: «Хай палають хмари», «Я проллюся крапелькою крові»;
• риторичне запитання: «Як же я без друзів обійдуся, // Без лобів їх, без очей і рук?»;
• окличні речення: «Ти для мене диво!», «Друзі, зачекайте на путі!»

Центральний образ у вірші – Україна, яка для ліричного героя є “дивом”, “молитвою”.

«Ти знаєш, що ти – людина?»

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

1962

Тема вірша «Ти знаєш, що ти – людина?» – роздуми поета про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.

Стиль

Стиль – модернізм.

Художні засоби

• риторичні запитання на початку вірша: «Ти знаєш, що ти – людина? // Ти знаєш про це чи ні?»;

• епітети: «Добрі, ласкаві й злі», «Усмішка твоя – єдина»;

• окличне речення: «Гляди ж не проспи!»;

• епіфора (єдинокінець): «І жити спішити треба, // Кохати спішити треба»;

• анафора (єдинопочаток): «Інші ходитимуть люди, // Інші кохатимуть люди»;

• повтор: «Усмішка твоя – єдина, // Мука твоя – єдина, // Очі твої – одні» (ці рядки читаємо в тексті двічі).

Вірш «Ти знаєш, що ти – людина?» є чудовим зразком поетичної творчості шістдесятника Василя Симоненка. І хоча його власне життя обірвалося на 29-ому році, він залишив по собі неоціненний спадок піднятих духом творів, які й до сьогодні не втратили своєї значущості.