El Greco

Художник народився у Греції, а ім’я Ель Греко, що закріпилося за ним в історії світового мистецтва, є псевдонімом, взятим майстром Іспанії, і в перекладі означає просто “грек”. Одні вважали живописця схибленим, інші припускали, що в нього рідкісне захворювання очей, через яке він бачив усі предмети спотвореними, через що нібито й писав людські постаті зі зміненими пропорціями. Його живопис не схожа на суворе мистецтво іспанського двору того часу, у ній було багато містики, напруги, релігійного шаленства. Після смерті Ель Греко його творчість виявилася швидко забутою. Ймовірно, це можна пояснити тим, що вона випередила свою епоху.

«Вигляд Толедо» – один із перших пейзажів у європейському мистецтві. Наприкінці 16 століття пейзаж ще був самостійним жанром. Його використовували переважно як тло для міфологічного чи релігійного сюжету. Ель Греко часто зображував Толедо на задньому плані своїх робіт, тому картину “Вигляд Толедо” теж вважали фрагментом невідомого полотна художника. Але зараз усі фахівці сходяться на тому, що це самостійна оригінальна картина. Робота написана в стилі маньєризму, що наближається до бароко. Художник вільно поводиться з натурою, він міняє місцями існуючі будівлі та домислює неіснуючі – з метою ефектнішої передачі настрою. Цей пейзаж часто називають “духовним портретом Толедо”. Типовим для творчості Ель Греко є вид грозового піднебіння, акцентованого у «Виді Толедо».

Маньеризму притаманні перебільшення чи витіюватість зображень, суворi кольори, як-от iдке забарвлення картини “Лаокоон». На цьому потужному по лотні зображено жерця Лаокоона, якого покарали боги (їхні постаті на кар тині праворуч) за те, що хотів попередити земляків-троянців про небезпеку, яку криє в собі троянський кінь (у ньому заховалися грецькі воїни). Боги наслали морських змiй, якi задушили жерця та його синів. Страхітливе біле світло на картинi схоже на блискавку. Драматичний ефект підсилюється білими хмарами, які загрозливо насуваються здалеку. Але картина також має казковий відтінок: скелі на передньому планi здаються безформними та хисткими, як і хмари на горизонтi; у правій частині полотна зображено дві фігури – художник створив ефект, наче вони зливаються. Композиція цієї роботи досить вигадлива та складна, як і на більшості картин маньеристів. Сучасному глядачеві ця робота може здатися досить загадковою.

Ця значних розмірів робота була частиною великого проекту і забарвлена для вівтаря Санто-Домінго-ель-Антігуа. Робота справила великий вплив на репутацію Греко.

Написана у венеціанському стилі, в ній використовуються інтенсивні кольори і світлові контрасти, які стали відмінною рисою праці. “Успіння Пресвятої Богородиці” предзнаменовала новий період в житті художника, який розкрив його геній в повній мірі.

«Хлопчик, що роздмухує лучину» (1570–1575, Національний музей Каподимонте, Неаполь) – жанрова сцена, в якій майстер звернувся до легендарного твору давньогрецького художника Антифіла з Олександрії «Хлопчик, що роздмухує вогонь», відомому за описом історика Плінія Старшого. У XVI столітті багато художників створювали роботи з літературних описів втрачених картин минулого.