Квіти у маминому саду

Красу української землі важко описати. Трави та квіти сповивають наші поля й ліси. Чимало квітів, за народними віруваннями, мають містичні властивості. Жінки збирали трави та готували любовне зілля. Часто польові квіти застосовували як захист від нечистої сили. Багато трав – це відомі народні символи. Сайт Mamabook підготував для дітей пізнавальну, цікаву підбірку коротких легенд про українській квіти й трави.

ЛЕГЕНДА ПРО ВОЛОШКИ

Одного разу Небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: “Усе, що населяє землю, дякує мені. Квіти підносять до небес свої пахощі, ліси — таємничий шепіт, птахи — чарівні співи; лиш ви стоїте, мов закам’янілі, і мовчите. Я наповнюю ваше коріння життєдайною вологою і допомагаю визрівати золотим зернам у ваших золотих колосках”.

“Це не так. Ми дуже вдячні тобі, — заперечило Колосся. — Наша вдячність у тому, що ми прикрашаємо землю морем зелені. У нас немає іншого способу свою вдячність. Ми не можемо піднестися до тебе. Дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов”.

“Гаразд, — відповіло Небо, — якщо ви не можете піднятися до мене, тоді я зійду до вас”.

І ось Небо наказало Землі виростити серед колосків чудесні сині квіточки, шматочки його самого. Відтоді стебла хлібних злаків з кожним повівом вітру нахиляються до посланців синього неба — волошок, ластяться до них і нашіптують їм ніжні слова любові.

ЛЕГЕНДА ПРО ЧОРНОБРИВЦІ

Давно-давно це було. Ще тоді, коли земля України не знала біди й злигоднів, коли співучий її народ мирно сіяв хліб і радо зустрічав кожного, хто приходив з добром. Ця родюча земля з луками зеленими, лісами багатими, ріками голубими, людьми сильними приваблювала чужинців з півночі. Несли вони з собою горе та сльози, забираючи у полон найдорожче – хлопчиків, що мали вирости слухняними рабами.

У цей день до поселення підходили вороги. Матері, щоб не віддати дітей чужинцям, шукали рятунку у баби Ясновидиці, яка зналася на чарах. Принишклі й боязкі хлопчики тулилися до Любави, матері чорнобривого Кароока, що привела їх до Ясновидиці.

Сива бабуня мовила слова заклинання, і діти перетворились у прекрасні кущисті квіти, які огорнули ноги Любави.

Вони були чорнобривими і кароокими, як і хлопчаки.

– Залишайтесь коло матері, – мовила старенька.

Не знала Ясновидиця, що це будуть її останні слова. Чужинські мечі порубали усіх…

Так і зостались в Україні хата, мати й чорнобривці як одне ціле. Нема України без білої хати і чорнобривців, які милують материнське серце до сивих морозів.