Колись дуже давно чотири шанованих усіма пані Зима, Весна, Осінь та Літо жили разом. Частенько зустрічалися вони у місті чи селі, за в‘язанням чи чашкою кави.

Та біда в тому, що кожна з добродійок мала вельми норовливий характер і не хотіли вони одна одній поступатися. Дня не проходило у подруг без сварки.

“Давайте, – якось вирішили Зима, Весна, Літо та Осінь, – виростимо квіти. У кого будуть найкращі – та й найголовніша. А три інші будуть їй коритися”. Всі погодилися і розійшлися на деякий час.

А коли зустрілися знову, кожна мала що показати. Весна принесла кошик ніжних конвалій

та пелюстки сон-трави,

Осінь вразила барвами жоржин

та хризантем,

а Літо засипало морем прекрасних запашних троянд!

Весні з Осінню дуже сподобалися троянди, тож вони закричали, що пані Літо найголовніша. А Зиму не стали й слухати. Хіба може така холодна персона виростити бодай один паросток?! Набурмосилась Зима, махнула сивим рукавом і посипалися з нього чарівні холодні квіти, одна одної гарніша.

Не було у дивовижній заметілі ні однієї, схожої на іншу. Весна з Осінню замилувалися тією красою і не знали, що сказати.

Тільки пані Літо дуже розгнівалася, бо її троянди боялися холоду,

тож враз під снігом почорніли.

Літо стала дмухати гарячим вітром поки чарівні сніжинки не перетворилися на воду.

Примирення між чотирма пані не відбулося. Їм довелося поділити рік на чотири частини і господарювати кожній у свій час. Зима з Літом хотіли бути подалі одна від одної, щоб ніколи більше не зустрічатися.

Але інколи, як би там не було, вони сумують одна за одною. Розтопить, буває, Зима кучугури, виманить з-за хмари ласкаве сонечко і чекає… Може прийде Літо з букетом запашних троянд. Немає… А Літо у свою пору сипне інколи сніжинок на теплу долоню і розглядає уважно. Чи не знайдуться хоч дві однакові…

КІНЕЦЬ!