Леся Українка

Урок №22

Тема програми: Література 70-90 років ХIХ ст.

Тема уроку: Леся Українка – українська Wonder Woman

Мета навчальна: ознайомити учнів із життям і творчістю письменниці, скласти цілісне уявлення про неї як особистість, митця, громадянина, показати еволюцію її світогляду, зацікавити, спонукати до читання творів митця;

Розвивальна: розвивати творче мислення учнів, вміння висловлювати свої думки;

Виховна: виховувати, силу духу, формувати активну життєву позицію цілеспрямованість.

Методична: патріотичне виховання учнів.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: епіграф до уроку, потрет і фото за життя Лесі Українки, виставка книг письменниці, збірки поезій, проектор.

Методи і прийоми навчання: наочні, словесні, бесіда, презентація, взаємооцінювання.

Міжпредметні зв’язки: музика, фольклор, історія, світова література.

Література:

• Андреев В.И. Педагогика высшей школы. Инновационно-прогностический курс. 2005. С. 274.
• Бернадська Н.І. Українська література 20 століття. – 2-ге вид., випр. і доп.. – К.: Знання-прес, 2004. – 271с.
• Грицай М.С. Українська література. – К.: Вища школа, 1976. – 351с.
• Костенко А.І. Леся Українка. – Москва : Молода гвардія, 1971. – 347с.
• Українська література: підручник для 10 кл.ЗОШ (профільний рівень) / Семенюк Г.Ф. – К.: Освіта, 2010. – 416с.
• Українська література: підручник для 10 кл.ЗОШ (рівень стандарту) / Авраменко О. – К.:Грамота, 2018 – 205с.
• Хропко П.Українська література. – К.:Освіта, 1998. – 528 с.

Хід уроку

1. Організаційний момент . 
2. II. Мотивація навчальної діяльності 

1. Оголошення теми й мети уроку. 

Сьогодні ми поговоримо про Лесю Українку. І епіграфом нашого уроку будуть її слова із вірша «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь»),

Епіграф: Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Леся Українка

 Ця жінка більшу частину свого життя боролася з важкою хворобою, але не зламалася, не втратила оптимізму і вогню душі.

III. Актуалізація опорних знань  

Перегляд відео «Ніколи не здавайся».

1. Бесіда.

– Про що цей мультфільм?

– Чого він нас навчає?

2. Слово викладача.

Справді, людина завжди повинна боротися, усе своє життя. І навіть якщо вона сама не досягне мети, то це зроблять її справи, її творіння, що вона їх залишить після себе. Ось у цьому й буде секрет її безсмертя.

Так і видатні особистості стають безсмертними, оскільки їхні думки, почуття, переконання продовжують жити в їх творах. І сьогодні я вам пропоную знайомство із такою людиною – незламною, винятково сильною і водночас романтичною, твори якої ось уже багато років не залишають байдужими тих, хто мав щастя з ними познайомитися. Так і Леся Українка писала:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає…

Леся Українка

Сприймання і засвоєння учнями нового матеріалу.

Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському в дворянській родині нащадків української козацької старшини.

«Звідси Леся пішла в широкий світ. Тут вона вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в її душі вперше народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до батьківщини.»

                                                                  (О. Гончар)

Садиба Косачів знаходилася на окраїні села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб.

Батько Л. Українки – Косач Петро Антонович (1841-1909) походив з дворян Чернігівської губернії. Він був людиною передових поглядів, за що ще в студентські роки його виключили з Петербурзького університету, тому він доучувався в Київському на юридичному факультеті. Також він був видатним юристом, громадським діячем, в 1901 році «за заслуги» став дійсним статським радником. У 1897 році – маршалок Ковельського повіту. Поміщик.

Він дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Мати Лесі – Косач Ольга Петрівна, походила з дрібнопомісних дворян Полтавської губернії. Була відомою письменницею, фольклористом, етнографом, редактором і видавець з літ. псевдонімом Олена Пчілка. Вона мала величезний вплив на доньку, сама її навчала вдома, допомогла їй вибрати високо зобов’язуючий псевдонім – Українка. Крім того, брала активну участь у жіночому русі, видавала альманах «Перший вінок».

Михайло, Леся, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора – шестеро дітей було в сім’ї. Їх єднала любов, дружба, спільні духовні інтереси. Між дітьми панували взаємопідтримка, взаємодопомога. Справедливість та людяність лежали в основі взаємин між батьками та дітьми у родині Косачів.

«Виховувалася Леся Українка на волелюбних традиціях кількох поколінь революціонерів. Подивляла благородну сміливість декабристів і з гордістю згадувала, що серед них був її родич Яків Драгоманов.»

                                                                    О. Бабишкін

Дядько (брат матері), Драгоманов Михайло Петрович, – стовбовий дворянин, відомий публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, учений – приват-доцент Київського університету, професор Софійського університету (Болгарія). Довгий час жив за кордоном (у Франції та Болгарії), співпрацював з Іваном Франком.

Дослідники вважають, що не так батько і мати вплинули на формування поглядів талановитої дитини, отримання феноменальної освіти, розвиток творчих здібностей майбутнього класика української літератури, як її дядько. Саме він більшою мірою вплинув на світогляд племінниці і допоміг вивчити безліч іноземних мов, що, у свою чергу, дало можливість дівчині «вживу» стикнутися зі скарбницею світової літератури, читаючи геніальні творіння в оригіналі.

Із самого дитинства Леся Українка була надзвичайно розумною й талановитою дівчиною. Уже в чотири роки поетеса добре читала завдяки своєму братові Мишку, а в п’ять уміла грати на фортепіано, яке придбала для неї мати, спостерігаючи нестримний потяг доньки до музики. У 6 років Леся навчилася шити й вишивати, а у вісім років виконала майже непосильну для такого віку роботу: вимережила батькові сорочку. Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою й італійською мовами, добре знала латинь, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не вчилась у школі. У 19 років вона написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. У п’ять років дівчинка вже знала багато волинських пісень та звичаїв. Розказана мамою легенда про лісову мавку зачарувала її на все життя. П’ятирічною дівчинка написала першого листа до родичів у Київ.

Леся дуже любила музику й мала великі здібності до гри на фортепіано. Однак у дев’ять років Леся сильно застудилася на річці Стир біля замку князя Любарта у Луцьку (на Водохреще), що стало початком важкої хвороби, яка тривала до кінця її днів. І її скувала хвороба, а саме туберкульоз кісток. Лесі доводилося лежати із загіпсованими руками й ногою місяцями. Одного дня її тітка Олександра Антонівна Косач, яка вчила грати поетесу на роялі, помітила, що та вибививає такт вільною від гіпсу ніжкою. Леся Українка не могла розвинути свій музикальний талант через хворобу кісток. Але мала дуже гарний слух і голос. 220 народних мелодій записано з її голосу. На території України є три найбільш раритетні роялі, один із яких – рояль Лесі Українки в Колодяжному

У березні 1879 року заарештовують Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. Пізніше її висилають до Сибіру.  Дізнавшись про це, Лариса пише перший свій вірш «Надія», їй ішов лише 9-й рік.

У Нечимному (урочище біля села Скулин у Ковельському районі) Леся Українка була лише три дні та дві ночі в 13-річному віці. Тут вона гостювала в дядька Лева Скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують, що в Скулинському лісі живуть привиди та вряди-годи лякають туристів, які наважуються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики та мавки з «Лісової пісні» не такі вже й вигадані.

Першим коханням майбутньої великої поетеси називають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму — 18. Вони разом перекладали Генріха Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. У майбутньому Славинський стане одним із керівників Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре в тюрмі. Дослідники досі не розуміють чому ці романтичні стосунки не розвинулися, а залишилися дружніми. Відомо, що матір письменниці Олена Пчілка недолюблювала Максима. Однак це навряд чи було причиною розриву, адже Лариса була дуже впертою дівчиною. З іменем Максима пов’язано чимало перлин Лесиної інтимної лірики: «Горить моє серце», «Стояла я і слухала весну», «Сон літньої ночі», «Хотіла б я піснею стати»… Вона зверталася до «пана Максима»: «Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…»

Обдарована тонким музикальним слухом і прекрасною пам’яттю, Леся й сама рано почала записувати не лише тексти, а й мелодії пісень. Її перша завершена фольклористична праця – «Купала на Волині» (1893 р.). Цей матеріал надіслала Леся Українка І. Франкові, який опублікував лише літературну частину збірки, а мелодії вперше опублікував О.І. Дей, розшукавши їх в архіві М. В. Лисенка. Спільно з Лесею її чоловік К. Квітка  підготував до друку та видав три збірники українських народних пісень – він записав мелодії з голосу поетеси, подав вказівки на варіанти. Протягом 15 років од Лесі Українки було записано більш ніж півтисячі мелодій, які згодом опубліковано в класичному збірнику «Народні» мелодії з голосу Лесі Українки».

Першим справжнім коханням Лесі Українки називають її друга по нещастю – хворого на сухоти Сергія Мержинського. Вони познайомилися в Ялті 1897 року, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй – 26. Спочатку Сергій не сподобався Лесі, але поступово проник у душу. Він називав письменницю «Леся-Ларочка». У рисах і духовній поставі Сергія було щось чаруюче: «тонке скорботне лице», «прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, із блідим матовим лицем, із чорною хвилястою шевелюрою. Він був людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною. У ньому жив вогонь самопожертви. Леся не хотіла вірити, що Сергій (30-літній!) помирає.»

Після Ялти вони листувалися… «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборено, нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?»

Сергій Мержинський, якому був присвячений знаменитий лист «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами», не відповідав Лесі взаємністю. Він сприймав їхні стосунки як дружні, а то й ділові. І коли Леся Українка йому освідчилася, холодно відповів: «Ні…» Але нічого не змінилося: кохання до цього чоловіка стало любов’ю до його думок, його ідей. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». І навіть відходячи у кращий світ, Мержинський, замість очікуваних слів освідчення, прохав Лесю попіклуватися про іншу жінку, яку він насправді кохав.

Ще є дуже багато фактів про Лесю Українку, такі як:

• На честь Лесі Українки в Україні випущені срібна монета і банкнота із зображенням письменниці номіналом 200 гривень.
• На честь Українки випущений ряд поштових марок:
• В Україні присуджується літературна премія імені Лесі Українки – одна з найпрестижніших.

Деякі твори Лесі Українки були екранізовані:

1961 – «Лісова пісня» (фільм, 1961);

1976 – «Лісова пісня» (мультфільм);

1981 – «Лісова пісня. Мавка»(фільм);

1986 – «Спокуса Дон Жуана».

2021 – «Мавка» (мультфільм, який зняв «Дисней Ленд»)

ІV. Закріплення набутих знань, формування вмінь і навичок.

V. Підсумок уроку.

1. Звернення до епіграфа.

   Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

   Серед лиха співати пісні,

   Без надії таки сподіватись,

   Жити хочу! Геть, думи сумні!

   – Чи вдалося, на ваш погляд, поетесі прожити насичене,повне життя, подолати усі негаразди? Як це її характеризує?

   2. Рефлексія «Мікрофон».

   –         Що дозволив мені зрозуміти сьогоднішній урок?

   –         Над чим примусив замислитись?

   VІ. Домашнє завдання

   Прочитати твір «Лісова пісня» Українська література: підручник для 10 кл.ЗОШ  (рівень стандарту) / Авраменко О. – К.:Грамота, 2018 – (стр. 205-229).