Северин Наливайко

Життя Наливайка до 1594-го року маловідоме. Вважають, що народився в містечку Гусятин (нині Тернопільської області),  в окремих історичних працях вказуються також Кам’янець-Подільський чи Острог — приблизно в першій половині 1560-х років. За припущеннями Сергія Леп’явка, родина належала до представників залишку боярського стану, батько займався кушнірством.

Під час конфлікту з Марціном Калиновським, котрий привласнив собі Наливайківську землю, батька Семерія сильно побили, а від отриманих ран він невдовзі помер. Родина переїхала до старшого брата Дем’яна до Острога. Імовірно, за протекції старшого брата вступив на службу до приватного війська князя Костянтина Василя Острозького, згодом ставши сотником його надвірної хоругви. Брав участь у розгромі заколоту Кшиштофа Косинського. Внаслідок цього його стосунки із запорожцями були надовго зіпсовані.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Северин_Наливайко

Іван Сірко

Іван Сірко народився приблизно між 1605–1610 роками. Це засвідчують результати досліджень останків Сірка, згідно з якими кошовому отаманові на момент його смерті було 70-75 років. Від першого дослідника біографії Сірка, Дмитра Яворницького, пішла думка про те, що майбутній кошовий отаман народився в Слобідській Україні в слободі Мерефі.

Однак Мерефа була заснована лише 1658 року, тобто після народження Сірка. Сучасні дослідники вважають, що Іван Сірко походив зі Східного Поділля, а місцем його народження було сотенне місто Брацлавського полку Мурафа за кілька кілометрів від Кальника.

За переказами, що були складені по смерті Сірка, майбутній отаман походив з козацького роду. Проте це твердження спростовують листи королів Речі Посполитої, в яких вони називали Сірка «уродзоним», тобто шляхтичем. Крім цього, в тогочасних джерелах під 1592 роком згадується ім’я подільського шляхтича Войтеха Сірка, одруженого з якоюсь Оленою Козинською, можливо що вони були родичами ватажка запорожців.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Іван_Сірко

Михайло Ханенко

За свідченням Ульріха фон Вердума 1671 року, Ханенко був гетьманом запорізьких козаків і соратник Сірка, був на свій час знаменитою людиною, користувався великою повагою. Умань належала до знаменитих міст України, так як він там народився; після того як він впав в немилість Дорошенку, він пішов до запорожців, де став гетьманом і підкорявся королю Речі Посполитої. За родинними переказами Ханенків, записані у ХІХ столітті, батько гетьмана, Степан, козакував за часів Сагайдачного і потрапив до татарського полону, звідки був викуплений. Мати була котроюсь з доньок прикордонного старости. Михайло народився в Умані, де згодом став старостою, очолив Уманський полк. Ханенко мав трьох синів: один з жінкою знаходився під вартою в Дорошенка, другий на Чорному морі був взятий татарами в полон і відісланий до Константинополя, де його тримали в замку-тюрмі Єдикуле (Семивежний Замок) «Yedikule Zindanları», третій жив у тещі короля Речі Посполитої, вдови Яреми Вишневецького.

З 1656 року полковник уманський, прихильник пропольської орієнтації, підтримував Юрія Хмельницького і Павла Тетерю. Підпис Ханенка стоїть на “других Переяславських статтях” 1659 року.

1660 року Ханенко як наказний гетьман Юрія Хмельницького успішно відбив напад військ Речі Посполитої на місто Могилів(на Дністрі), 1661 року побував під Слободищами, входив до числа козацьких делегатів, що розробляли Слободищенський трактат.

За підтримки частини козаків, кримського хана та влади Речі Посполитої, Ханенко намагався 1668 року усунути гетьмана Петра Дорошенка і на його місце поставити Петра Суховія. У липні 1669 р. у боротьбі проти Дорошенка Суховій зазнав поразки, а його козаки трьох правобережних полків (Уманський, Паволоцький, Корсунський) на раді в Умані проголосили гетьманом Ханенка. Суховій став генеральним писарем у нового гетьмана.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Михайло_Ханенко

Іван Білицький

Іван Білецький (Білицький) (р., м. н. невід. — †1788) — український військовий діяч, військовий осавул, кошовий отаманзапорозького козацтва Олешківської Січі та Нової Січі (1733, 1735, 1738, 1760, 1765). Білецький став засновником Січі на Підпільній. Очолював Військо Запорозьке у війні проти польських військ короля Станіслава Лещинського. Діючи на підпорядкованій Речі Посполитій Правобережній Україні, підтримував гайдамацький рух. Розбив татарську орду під час нападу її на Україну в 1738 р.

Імовірно український шляхтич Гербу Янина.

Детальніше тут: http://pidruchniki.com/12210605/istoriya/ivan_biletskiy_koshoviy_otaman_zaporizkogo_kozatstva

Петро Калнишевський

На Січі, куди, за переказами, Калнишевський потрапив ще в юному віці, у 8 років, він пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому. Відзначався своїм розумом та фізичною силою. Був військовим осавулом і відповідав за стан та організацію війська, потім суддею Війська Запорозького низового (1760). У 1762 р. обраний кошовим отаманом, але того ж року після зустрічі в Москві з царицею Катериною II усунутий із посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшиназнову обрала його кошовим і переобирала на цю посаду протягом наступних 10 років (до ліквідації Січі Катериною ІІ у 1775).

За мужність у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці. Кошовий отаман у віці 80 років став кавалером найвищого ордену Російської імперії — Андрія Первозванного, йому присвоєно військовий чин генерал-поручика Російської армії.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Калнишевський_Петро_Іванович

Григорій Потьомкін

Народився у селі Чижово Духовщинського повіту (тепер Смоленська область, Росія). Мати — Дарія Василівна. З 1756навчався в Московській університетській гімназії, звідки в 1760 виключений. Військову службу розпочав у кінній гвардії. За участь у палацовому перевороті 1762, внаслідок якого Катерина ІІ здобула російський престол, отримав чин гвардійського підпоручика. Учасник Російсько-турецької війни 1768-74, з 1768 — генерал-майор, з 1771 — генерал-поручик.

Керував приєднанням до Російської імперії і первісним устроєм Новоросії, де володів колосальними земельними наділами і заснував ряд міст, включно з теперішніми обласними центрами Дніпром (1776), Херсоном (1778) і Миколаївом (1789). Піднісся як фаворит, а з 8 червня 1774 року (за непідтвердженими відомостями) морганатичний чоловік Катерини II. У 1784 році нагороджений чином генерал-фельдмаршала. У Петербурзі вибудував для себе Таврійський палац. З 1770 став фаворитомКатерини II, набув вирішального впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні справи Російської імперії. Обіймав ряд високих державних і військових посад — член Державної Ради, генерал-ад’ютант (з 1774) та генерал-фельдмаршал (з 1784), Президент Військової колегії (з 1784).

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Потьомкін_Григорій_Олександрович

Павло Скоропадський

Народився 15 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені в родині офіцера армії Російської імперії Петра Скоропадського. Першою мовою, якою почав розмовляти Павло, була німецька. Бабця Павла — Єлизавета Петрівна Скоропадська-Тарновська також часто гостювала на німецьких курортах і померла у Вісбадені. Дитячі роки провів у родовому маєтку ТростянецьЧернігівської губернії. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У побуті родина зберігала, дотримувалася старих українських звичаїв.

Освіту Павло розпочав у гімназії в Стародубі. Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика. 1886 року Павло вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі, успішно закінчив його в 1893 році. Молодого офіцера призначили на службу до Кавалерґардського полку, де він тимчасово виконував обов’язки командира ескадрону. За два роки Павло отримав призначення на посаду полкового ад’ютанта, у грудні 1897 року став поручником.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Скоропадський_Павло_Петрович

Остафій Дашкевич

Народився в 1455 році в м. Овручі (нині Житомирська область, Україна) в багатій боярсько-шляхетській православній родині Дашкевичів гербу Леліва ІІІ.

Був ротмістром. Однією з перших згадок є 1501, коли він, як воєвода Великого князя Литовського Олександра Ягеллончика був учасником битви над Ведрошею (1500), в якій литовське військо було розбите московським військом, в 1501 повторно був розбитий в битві під Мстиславлем.

Остафій Дашкевич на початку 16 ст. зібрав з Дніпровських островів розпорошених людей (переховувалися від татарських набігів, невеликими групами давали відсіч татарам як могли), організував їх у єдину військову силу, установив однакову для всіх єдину зброю — вогнепальну та шаблю, поділив усіх на полки, полки на сотні, призначив старшину, підстаршину. Острів Хортицю призначив основним місцем для складу зброї, щоб перекрити там татарам вхід на українські землі (там вони мали найкращу переправу через Дніпро).

Запорожці на літо виходили на острови, коли татари починали свої грабіжницькі напади на українські землі, на зиму розходилися по домівках. Вони називали себе черкасами. Озброєння: шабля, стріли з луком, ніж за поясом. Татари мали таку саму зброю, тому Дашкевич вирішив озброїти своїх козаків вогнепальною зброєю, крім того, використовувалася до 17 ст. стара зброя (стріли з луком, ніж (кинджал) за поясом).

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Остафій_Іванович_Дашкевич

Дмитро Вишневецький

Дмитро Вишневецький був старшим з 4-х синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — доньки Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Дід Дмитра — Михайло  Вишневецький-Збаразький, разом з його батьком, дядьками (стриями) Федором, Олександром, брали участь у Вишнівецькій баталії. Каспер Несецький називав його батьками князів Олександра Вишневецького та його дружину Скорутянку.

В історичних документах ім’я Дмитра Вишневецького вперше згадується 1545-му р. під час ревізії Крем’янецького замку. Наступна — 1548 року: набіг на землі Очаківського замку, котрий перебував під владою Високої Порти; в «Реєстрі шкод» за період з 14-23 жовтня 1548 р., 1 серпня — 6 листопада 1549 р. як найбільших нападників на володіння османів в Північному Причорномор’ї записано брацлавського старосту Богуша Корецького, старосту барського Бернарда Претвича, сини гетьмана Миколая Сенявського Ієронім (Ярослав, Ярош), Миколай, … князь Д. Вишневецький.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дмитро_Вишневецький

Самійло Зборовський

Був придворним польського короля Генріха III Валуа, який став ним у 1574 році за сприяння родини Зборовських. Наступного дня після обрання короля були влаштовані рицарські змагання: кожен охочий лицар залишав свій спис, тоді той, хто той спис брав, викликав його на поєдинок. Один кроат (хорват, слуга Яна Тенчинського — каштеляна войницького, сина любельського воєводи, графа Анджея Тенчинського) — витягнув спис, чим принизив гідність С. Зборовського (тільки рівний рівного міг викликати на поєдинок). С. Зборовський послав одного зі своєї дружини на цей поєдинок, він був переможений. С. Зборовський зі злости нагрубив Яну Тенчинському. Коли Самійло останнім зі всіх покидав замок, Ян Тенчинський чекав його зі своїми людьми біля воріт — вони обмінялися образами, тоді люди Тенчинського і Зборовського кинулися одні на одних. Каштелян перемиськийАнджей Ваповський кинувся між Зборовського та Тенчинського і в сутичці був поранений та незабаром помер. Ніхто точно не міг сказати, хто точно це зробив, але приписали Зборовському; король виніс йому вирок — покинути межі країни. В С. Зборовського були забрані маєтки; король надав їх його братові, від брата маєтки перейшли його синові.

Самійло виїхав до Семигороду, в якому його прийняв тоді ще воєвода Стефан Баторій, який невдовзі завдяки владній підтримці родини Зборовських став королем Речі Посполитої. С. Зборовський з ним разом приїхав до Речі Посполитої і був виправданий новообраним королем С. Баторієм, з яким повернувся до Корони для його коронації.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Самійло_Зборовський

Михайло Ружинський

Михайло Ружинський походить з того ж давнього українсько-литовського княжого роду, до якого належав один з перших козацьких гетьманів, наступник князя Дмитра Вишневецького Остафій Ружинський, що гетьманував у 1534–1569 рр. Про цього полководця деякі дослідники нашої історії взагалі не згадують, деякі обмежуваються кількома скупими рядками. Про керівника повстанців в Англії чи Італії, не кажучи вже про наполеонівських маршалів, ми завжди знали більше, ніж про полководців, що відстоювали нашу землю. До таких належить і Михайло Ружинський.

Відомо, що своїм гетьманом козаки обрали його 1584 року, коли змушений був зректися булави Богдан Микошинський. Король Речі Посполитої сподівався, що після його погроз та погроз султана козаки вгомоняться. Але не для того князь Ружинський приймав булаву, щоб відсиджуватися на Січі. Вже десь через місяць він згуртував запорожців і повів їх на Перекоп. Й досі в нашій уяві Кримське ханство асоціюються тільки з Кримським півостровом. Це не так. В часи М. Ружинського воно сягало Очакова, займало значну частину сучасної Миколаївської та Херсонської областей, доходило до Дону й Кубані. Отож іти на Перекоп, що знаходився в глибині ханства, наважувався далеко не кожен козацький ватажок. Ружинський повів туди свої полки, завдав татарам поразки і повернувся на Січ зі значними трофеями і здобиччю. Напевне, що цей похід мав важливе військово-політичне і пропагандистське значення. Він поставив короля, кримського хана і османського султана перед тим фактом, що, незважаючи ні на які погрози та заборони, козаки продовжуватимуть боротьбу за визволення українських земель і даватимуть відсіч ворогові. Що Січ знову зміцніла і погрози на неї не діють.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Михайло_Ружинський

Григорій Лобода

Родом з Київщини, представник заможного козацтва. 1593 обраний Гетьманом. 1594 і 1595 учасник протитурецького походу на Молдову як союзник Рудольфа ІІ.

Слава козацького війська поширилася на всю Європу — і Рудольф II у 1592 році за сприянням Івана IV послав посла до козаків, який мав забезпечити підтримку козаків в його війні проти османів. Козаки на прохання Рудольфа II взяли місто Гюргево в Молдавії; 1594, на доручення Рудольфа, взяли місто Ясси під командуванням Лободи і під командуванням Наливайка козаки ввійшли в Угорщину. У той же час Кримська держава здійснила потужний військовий похід на українські землі.

У 1596 році оголошено про Унію православної та католицької церков. Cеверин Наливайко повернувся з козаками 1595 з Угорщини і разом з Лободою підняв антиунійне повстання.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Григорій_Лобода

Гнат Василевич

Ім’я цього гетьмана виникає в історичній документалістиці після повстання Наливайка. Це були тяжкі часи для козацтва, оскільки уряд Речі Посполитої проголосив козаків ворогами корони. Одначе Гнат Василевич дотримувався думки, що цьому мусить настати край, адже попри всі кривди, що їх козаки завдали полякам, а поляки — козакам, обставини складалися так, що і полякам, і українцям треба разом протистояти спільному ворогові — Кримській орді, і дбати про охорону південних кордонів України, а отже й кордонів Речі Посполитої. Краще за козаків цього ніхто не зробить, отож, Запоріжжя, що б там про нього не кричали у сеймі, мусить жити.

Ця думка гетьмана дуже скоро набула реального підтвердження. Влітку 1596 року хан зібрав велике військо, яке мав намір вести в Угорщину, на допомогу османам. Ясно, що шлях його пролягатиме через українські землі, а від цього гинутимуть і українці, й поляки. Козацький гетьман попередив про це урядовців Речі Посполитої, одначе при дворі короля до цього поставилися з недовір’ям: хотіли чіткішого підтвердження. Й ось тоді Василевич посилає до Варшави полковника Каспара Підвисоцького і козака Гаврила Рожу, які мали привезти королеві «язика» — татарина з тих, що теж мали брати участь в поході на Угорщину. Можна не сумніватися, що Підвисоцький, один із ватажків повстання під проводом Северина Наливайка, подався до Варшави з власної волі, оскільки це було в його інтересах.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Гнат_Василевич

Тихін Байбуза

Син черкаського боярина Михайла Байбузи (Грибуновича) та його дружини Анни з роду Єльців. Внук Огрофени Глинської, нащадок Мамая і Чингізхана. Під час повстання Северина Наливайка воював на боці коронного війська.

Був брацлавським писарем. Під час повстання Наливайка у місті відбувались засідання суду, на які приїхали шляхтичі. Байбуза попередив шляхтичів про небезпеку, завдяки чому вони врятувались, роз’їхавшись по домівках.

Влітку 1598 року разом з отаманом Федором Полоусом здійснив похід із Січі на волості, але не дістав підтримки селян і міщан.

На початку листопада 1598 року очолив похід запорожців під Перекоп. Проводив політику, спрямовану на досягнення компромісу з урядом Речі Посполитої, чим викликав незадоволення запорожців і нереєстрових козаків. Вів боротьбу за гетьманство з Федором Полоусом.

Його нащадки брали участь у козацько-селянських повстаннях 1620—1630-х років та у Визвольній війні XVII століття.

Детальніше тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тихін_Байбуза

Гетьмани України

(відеоматеріал)